Був колись у Німеччині такий історик - Йоахим Гофман. Різні етапи й доробки були в його біографії, за деякі з них його критикували. Але коли почав досліджувати страшні злочини Червоної Армії в Німеччині, зокрема, Східній Прусії (нині - Калінінградська область), де народився, його буквально зацькували.
Чому? Бо це в 70-ті трактувалося як реваншизм, а для сучасних німців немає звинувачення гіршого, ніж у симпатії до нацистів.
Особливо, коли йдеться про політика, та ще й соціал-демократа, як Шольц.
Тому мене, звичайно, трясло від люті, коли я слухав варнякання Солов‘йова, бо коли нацист і обер-пропагандон нацистської Росії звинувачує в нацизмі людину, далеку він цього настільки, наскільки це взагалі можливо, то не казитися мені складно.
З іншого боку, відчував я й певну зловтіху - через те, скільки років поспіль ФРН і її керівники були адвокатами імперії зла (до речі, значною мірою саме через підкреслення свого антиреваншизму й антифашизму) перед рештою світу й скільки проблем нам це створило.
І я відчував, що просто так ця інтермедія Солов‘йова не мине, бо навіть стриманість і толерантність європейського політика має свої рамки. І от ми чуємо сьогодні Шольца з однозначним закликом прийняти до ЄС (фрау Меркель, гутен морген!) ще три екс-республіки СРСР, створити загальноєвропейську систему ППО тощо.
І не можу стриматися й не сказати:
- Велике вам наше українське спасибі, таваріщ Салавьйов!
