Якими?
З тими, що бачили смерть. Ваші очі, й ті, що назустріч, немов здатні розказати більше, ніж слова.
Ви бачите один одного посеред натовпу. Навіть у цивільному одязі - відрізняєте своїх. Це люди, що вже ніколи не стануть такими, як раніше. Спільнота, що нікому нічого доводити вже не повинна. Ви з напів слова зрозумієте історію, по назві чи цифрі вже знаєте, що, де, коли і як.
Бахмут...
Авдіївка...
Куп'янськ...
Херсон...
Ірпінь...
Харків...
Рік, місяць, частина, батальон, - і вам вже все зрозуміло. Бо це ваша спільна історія, що лине з одного куточка фронту до іншого. Серед своїх.
....
"Бажаю..."
І нащо щось від тих, хто при погляді на військового ховає очі в землю? Нащо щось від них, коли вони не зробили й сотої частини, що зробив ти, і тому ховають очі? Той, хто зробив - той не ховає.
Насмілюсь зазначити, що розуміння вашого внеску для побудови нації важливе від кожного. Але найщиріше воно - від своїх. Бо вони також бачили смерть. І також втрачали побратимів. Також замерзали, мокли під дощем, страждали від спраги. Ділили сухпай. Дивилися в нічне небо, звідки ллє фосфорний дощ. Витягали з-під обстрілу пораненого. Брали полонених. Жартували в окопах. Підтримували один одного. Заходили в тил ворога. Мріяли про схоже.
Ваші очі - наче одне ціле. На фоні байдужості, хитрості, фальшивого патріотизму, посеред ряжених у хакі, що не воювали, посеред різних під час війни - ви своїх відрізняєте майже без помилок.
"Бажаю", кажете, так?
Що бажаєте, якщо не секрет?
