Видатний поет і натхненник українського визвольного руху народився в селі Моринці на Київщині, в родині кріпаків. У 1823 році померла мати Тараса, і батько майбутнього поета залишився з п’ятьма малолітніми дітьми на руках, а через два роки помер і батько. Хлопчика віддали в навчання до сільського дяка. Навчання давалося йому легко, він відзначався особливою вразливістю і любов’ю до розповідей про старовину, які був ладен слухати годинами. Тоді ж виявилася схильність Тараса до малювання, але незабаром поміщик Енгельгардт, власник кріпосної родини Шевченків, відвіз хлопчика з собою в якості «кімнатного козачка» спочатку до Вільно, потім — до Варшави й Петербурга.
Вісімнадцятиліття Шевченко зустрів у північній столиці імперії. Його не полишало бажання вчитися, і зрештою він умовив свого пана віддати його «в науку» до художника Ширяева. По закінченні учнівства він залишився у Ширяева помічником — і в цей же час починає випробовувати себе як поет.
Випадкова зустріч із українцем, художником І. Сошенком, змінила долю Тараса. Сошенко познайомив юнака з Є. Гребінкою, домігся для нього дозволу відвідувати вечірні класи малювання і представив талановитого земляка прославленому живописцеві Карлу Брюллову. Навесні 1837 року Брюллов написав портрет В. А. Жуковського, який було розіграно в лотерею. Виторговані гроші пішли на те, щоб викупити Шевченка з кріпосної неволі.
У квітні 1837 року Шевченко отримав «вільну» і почав відвідувати малювальні класи Академії мистецтв, а рівно за три роки вийшов друком «Кобзар» — і ця подія стала знаменною не лише для поета, але й для всього народу України. У травні 1843 року Шевченко разом із Євгеном Гребінкою подорожував по Україні, відвідав багато міст і сіл, пов’язаних з її історичним минулим. Після цієї поїздки було написано поеми «Гамалія», «Чигиринський кобзар», «Гайдамаки», створений альбом гравюр «Мальовнича Україна». В 1845 році тяжко хворий поет створює в Переяславі свій славнозвісний «Заповіт».
У 1846 році Шевченко знайомиться в Києві з Миколою Костомаровим, одним із організаторів Кирило-Мефодіївського братства, і бере участь у його засіданнях. А вже в наступному 1847 році царська охранка отримує розпорядження про арешт поета. Розгляд його справи був коротким, а вирок — надзвичайно жорстоким. Шевченка було віддано у солдати із забороною писати й малювати. У 1850 році за порушення заборони поет був знову заарештований і відправлений у віддалений форт на півострові Мангишлак.
Лише в 1858 році Шевченку вдалося повернутися до Москви, а потім — до Петербурга, де його захоплено зустріли друзі й шанувальники. Академія мистецтв надала йому житло і майстерню, і Шевченко активно включився в літературне й театральне життя північної столиці, немов намагаючись повернути те, що було відібранно у нього в роки заслання й солдатчини. Улітку він вирушає в Україну, зустрічається з друзями та близькими, але 15 липня його знову заарештовують, відправляють до Києва, а звідти — до Петербурга. Саме перебування поета на батьківщині властям видалося небезпечним і злочинним.
Однак туга за рідною землею не полишає видатного поета — влітку 1860 року він звертається до одного зі своїх родичів із проханням придбати матеріал для будівництва хати в рідному селі, а вже восени його здоров’я, підірване страшним кліматом прикаспійських пустель, різко погіршується. Але й у хворобі Шевченко ні на день не припиняє писати й малювати — до останнього дня.
26 лютого змучене серце геніального поета зупинилося.
Через два дні Шевченко був похований на Смоленському цвинтарі у Петербурзі, а 10 травня тіло його перевезли в Україну і опустили в землю на Чернечій горі в Каневі. Мало не вся Україна зібралася тут, щоб проводити свого співця в останню путь.
