Всесвіт цікава річ. Не зважаючи на те, віримо ми у бога чи якусь іншу силу, відносимо себе до якоїсь конфесії чи вільні від парадигми, деякі закони працюють поза межами розуміння та нашої віри чи зневір’я.
Той, хто починає війну, зрештою отримає її у своєму домі. Той, хто сміється над каліцтвом, зрештою отримає якісь проблеми свого особистого фізичного стану. Той, хто готує пастку, сам в неї попаде, бо життя влаштує йому стільки пасток, що не буде виходу, окрім, як у пекло. Той, хто робить добро, отримає добро, той, хто несе зло, отримає зло. Це настільки просто й настільки відстежується у історії, що, дивує, як люди досі не зрозуміли, що насправді, закони життя дуже прості: не роби зла й зло не прийде за тобою, не неси смерть й смерть не буде шукати тебе!
Ці закони життя не є власністю якоїсь конкретної релігії, бо про так званий «закон бумеранга» можна прочитати у багатьох релігіях, знайти у віросповіданнях різних народів. Напевне, московський патріархат, який називає себе «православієм», єдина релігія, де людей навчають жити без урахування цих всесвітньо відомих законів. Освячують зброю – вбивай. Освячують воїнів – грабуй, ґвалтуй. Якщо злочин зчинений «во благо родины», це не злочин. Я багато спілкувалася з росіянами й знаєте, вони абсолютно впевнені, що вони праві, несучи насилля та підлаштовуючи світ під свої закони, що війна – це мир, а насилля – це природний стан людини. От розмовляєш, здається ж притаманна людина, має освіту, але з вуст летить «майн кампф»: велич скреп, усі зобов’язані жити по встановленим росією правилам, усі мають бути такими, як хоче росія.
«Мы хотим построить идеальный мир, где все свои, однодумцы, равные по уровню жизни, вере, цвету глаз, преданности путину, любви к россии»- так виправдовував свій вступ до лав «вагнера» мій екс-земляк, ес-колега чоловіка, екс-друг.
Світ, де тільки свої, де тільки російська ідеологія, російська церква, російська мова, світ, де усі рівні, бо ж немає багатих, бідних, у кожного однакова сума грошей… вони реально вірять, що це можливо та що це нормально.
Я спитала, як це можливо? – ну, ось ти гарно заробляєш у москві, а хтось п’є у той же москві, то у тебе мають забрати гроші та віддати йому. Звісно ж почула «это другое». Серед рівних все ж таки будуть ті, хто трошки «рівніше» й так у всьому.
Вони абсолютно не розуміють, що оця їх ідеологія, це фашизм. Люди, які мають однаковий колір шкіри, очей, одну партію, одного лідера, одного бога, це страшно. Це дуже страшно, бо усіх інших ці люди хочуть й мають за мету вбити й будуть вбивати. Саме так робили фашисти.
Але росіяни не бачать в цих висловах та мріях фашизм, бо, я вже впевнена в цьому, 100 років безкарності за зчинені злочини реально зміцнили їх світогляд й надали впевненість, що щоб вони не зробили, вони не понесуть за це покарання, а це означає:не покараний, то не винний, не винний, то правий!
А ось реально, за що були покарані росіяни? – може за окупацію 14 країн, чи за геноцид по відношенню до багатьох націй, чи за Голодомор, ГУЛАГ, за окупацію Польщі, Чехословакії, війну в Афгані, Сирії, Грузії, Ічкерії й так далі? Покарання не було. Санкції, які світ вводив по відношенню до срср, трошки утримували це варварське суспільство від набігів та розв’язування війн, поза кордонами країни, але, згодом зростала впевненість у безкарності й тиранія робила напад за нападом. Я вже мовчу про те, скільки громадян своєї країни знищили громадяни своєї країни, поки будували свій ідеальний світ однакових людей. Ви спитаєте, чому ж тоді не працював «закон бумерангу». Не погоджусь, що не працював. Бо так, як живуть росіяни, це не життя.
Весь час у страху перед насильством, весь час у залежності від насильства, не маючи свободи, не маючи любові, страх, самознищення, життя у прірві, де люди їдять одне одного, живуть серед сміття та крадуть один у одного. Якщо подивитися на історію срср чи росії, то це історія повільної смерті, де знищуються цілі покоління, зникають генеалогічні дерева родин, малі національності, землі. Більшість людей знищено самими людьми, тобто росіяни знищували, як самих себе, так й інші народності. Щось знищувалося природою, бо будували на «авось», бо нехтували законами та безпекою. От, наприклад, дивне місто Ростов, де кожен рік на вулицях міста тоне кілька десятків громадян.
Так, саме на вулицях. Не у морі, не у річках, там теж тонуть, але вчитайтесь – «тонуть на вулицях міста» – бо кожен дощ там заливає вулиці так, що людей просто затягує у зливні ями потоком.
Там навіть дошки пам’яті встановлюють на містах втоплення людей на вулицях.
Ні, не ремонтують. Інколи чистять ті зливи, не більше. Дощ – місто затоплене – люди потонули – ніхто не винен – встановили дошку пам’яті… й так до наступного дощу. Чи ось, ще один приклад, потрапило мені на очі фото, на ньому загиблий на війні в Україні російський юнак, це син загиблого російського військового у підводному човні «Курськ». Все, більше немає родоводу. Знищений росією батько встиг залишити на землі сина, який міг би прожити інше життя, але ж… То його знищила росія, бо мати не зробила висновків, бо, як-то кажуть «закон бумерангу». Бо родина мріяла не змінити себе чи свою країну, а знищити тих, хто живе краще ніж вони.
От зараз палає Сибір й тануть вікові сніги у Якутії, тоне Ростовщина та Ставропілля, сільгоспзасіви знищує сарана, міста заселяють клопи та воші, люди для людей виготовляють їжу, що вбиває, ліки, що вбивають, по росії гуляють дуже небезпечні хвороби, це вже й сибірка, й холера.
Майже уся росія покрита осередками природних катаклізмів. А скільки на росії хворих на туберкульоз, сифіліс, СНІД, ВІЧ? А скільки останні 30 років на росії народжується людей з вадами розумового розвитку, бо ж такі в них батьків, які народжують таких самих дітей, бо алкоголізм та наркоманія.
Саме тому на росії йде масштабна реклама смерті, мовляв, вмри по акції, щоб дешевше було.
Просто дуже велика країна й дуже велика кількість людей, тому нам здається, що нічого не відбувається. Насправді, росія вмирає. Бо усі ці 100 років злочинів росіян небо слухало купу проклять та молитв, які слали люди у всесвіт у безсилому проханні покарати цю страшну потвору, яка сміє називати себе людиною. Зараз на росії вбиваються останні цвяхи у її труну.
Починаючи війну з Україною та окуповуючи нашу державу, росія свято вірила у те, що покарання не буде. Були якісь політичні домовленості, бізнес-плани, імперська впевненість, що ми маємо пати ниць перед «хазяевами жизни». Були зрадники, які давали картинку «тут все ждут россию». Була впевненість, що політичний світ, бомонд знову проковтне цю «спецоперацію» й не буде ні реакції, ні покарання. Безкарність! Що ж, можливо всесвіт поклав на нас цю велику місію, вдарити окупанта по руках та покарати за усі зчинені ним злочини.
Якщо пильно придивитися до смертності на росії, а вона вже в рази вище народжуваності, то видно, що росіяни зникають родинами, назавжди стираючи слід роду з історія та життя. Як казала на ворогів моя бабуся: щоб їх сім’я не плодило, щоб їх лоно не родило, щоб всохло та здохло, вітром розвіяло й водою замило».
Вмирають від пияцтва, СНІДу, наркотиків, ДТП, бійок, самознищуються через самогубства, топляться, кидаються під потяг чи з дахів… діти й дорослі, які для когось діти, й їх батьки вже не зможуть народити й виховати через брак віку. Так зникають родини.
Ось війна пришвидшила смертність росіян. Війна, яку розв’язали самі росіяни.Зараз по росії стоїть зойк, бо ж там палає, там горить, там падає, там вибухає. По російським містам бють гармати, на голови росіян падають бомби та безпілотники.
Росіяни горлають «а нас-то за що». Бо ж були впевнені у безкарності. Бо вони мають вбивати, але їх – боже збав! На росію повертаються й ті, хто пройшов війну, обласкані увагою суспільства, отримавши індульгенцію на злочини, це «вагнера», це військові та добровольці, які вже вкусили крові. Звісно, вони вбивають, грабують, ґвалтують. Ось так й повертається на росію війна, які критична більшість росіян підтримали, бо ж бажали, щоб була знищена Україна.
Все частіше у російських соцмережах лунає «а нас-то за что». Ось це приклад безкарності та звички гидити усюди. Вони навіть не розуміють, за що їх ненавидять, гонять й вбивають превентивно. Не розуміють вони й чому це війна вже йде на їх території й палають їх міста, й їх будить ночами повітряна тривога, бо усе це вони несли нам, а «их-то за что».Що ж, не дорогі й не шановані мої росіяни, як там казав ваш лідер «нравится-не нравиться, терпи». Ото ж терпіть. Далі буде ще гірше.
Бо тепер ми будемо боротися до останнього руського, бо ж вчені. Бо, розуміємо, поки кожен з росіян не понесе покарання, ці війни ніколи не скінчаться. Тому ми будемо боротися за свою Перемогу, й щоб вона була не тільки на фронті, а й геополітична. За репарації, які мають відчути усі росіяни, їх діти та правнуки. З поверненням не тільки окупованих, а й історично українських територій. З введенням зовнішнього керування росії, психологічного та історичного практикумів для усіх груп населення.
Щоб кожен з росіян знав та розумів за що його так, бо він фашист-рашист, носій людоненависницкої ідеології. Що на кожному з них кров, смерть й злочин.А всесвіт нам допоможе у цьому. Я впевнена. Бо всесвіт має гарне почуття гумору та завжди на боці правди. Тому на росії буде палати, тонути, холерити, язвити, заливати, падати, руйнуватися, а росіянам залишиться тільки й но смакувати «денег нет, но вы держитесь».
Новини з росії: «Жителі Уссурійська, які постраждали від повені, зустрілися з губернатором Приморського краю Олегом Кожем’яко та мером міста Євгеном Коржем. Громадяни висловили невдоволення розмірами компенсації за втрачене майно. Після повені влада Михайлівського району оголосила розміри виплат, що викликали обурення серед населення. Так, за житловий будинок, в якому рівень води досяг 15 см, компенсація становитиме 25 000 рублів, при нижчому рівні – 15 000 рублів. Сім’ям, які постраждали від повені на городах, видадуть по 2 000 рублів. Місцеві жителі вважають, що компенсація є явно недостатньою для відновлення втраченого майна. Мешканці Примор’я називають пропозицію влади «знущанням».
Я називаю це – красівоє. Всесвітня філософія називає це «закон бумеранга». То може росіянам вже прийшов час його таки вивчити, щоб не питати з ошалілими очима «а нас-то за что».
Олена Степова
