Як і очікувалося, Юлія Тимошенко скористалася нагодою пнути владу через загибель виконуючої обов’язки керуючої справами виконавчого комітету Херсонської міської ради (протягом 2-х років) і активістки Катерини Гандзюк. Дослівно це звучало так: «Незамінні люди – бувають… На жаль, так… Катіна загибель – вирок системі. З усіма її “реформами”, голою бравадою, ницими вихваляннями. Щось не так, щось неправильно, щось негаразд, коли кращі люди втрачають життя в щоденній боротьбі… Немає слів… Біль, гнів, сум…».
Юлія Володимирівна явно намагається нас переконати, що з роками вона стала більш емоційною і чутливою. Бо я гарно пам’ятаю випадки, коли вона не відчувала ніякого «болю, гніву й суму…» до загиблих людей. Ба більше, коли трагедію загиблих Юлія Тимошенко використовувала для власної політичної боротьби. Приклади? Будь ласка.
Грудень 2000 р. В українському політикумі – гучний скандал. Касетний. Ідеться про аж ніяк не пересічну справу – президента України Леоніда Кучму звинуватили в участі у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Опозиція вимагала відставки міністра МВС Кравченка і голови СБУ Деркача. Що в той момент робила політсила віце-прем’єра з ПЕК Юлії Тимошенко? Відповідь – вона голосувала стабільно синхронно з кучмівськими фракціями. Ба більше. Тодішній нардеп з фракції БЮТ Дмитро Чобіт (автор книжки «Нарцис» про В. Медведчука) згадував, що в день голосування за відставку Кравченка він, скориставшись відсутністю в залі керівництва фракції, підбив 5 депутатів БЮТ проголосувати за відставку. А наступного дня Чобота ледь не виключили з фракції БЮТ – за неправильне голосування. Не виключили, бо Чобіт спершу захворів, а потім сталася відставка Тимошенко.
Очевидно, у грудні 2000 р. Юлія Володимирівна не вважала, що загибель Георгія Гонгадзе це вирок системі, і що «щось неправильно, щось негаразд». На цьому можна було б і завершити, якби не одна деталь. Ота тодішня пасивність фракції БЮТ повністю не вписувалася у логіку подій. Справа в тому, що до того як було опубліковано «плівки Мельниченка», Верховну раду роздирав зовсім інший скандал – про підготовку паливно-енергетичного комплексу України до зими.
31 вересня 2000 р. міністр палива і енергетики України Сергій Єрмілов виступив з заявою про неготовність ПЕК України до зими – запасів вугілля на складах було лише 50% від запланованого, а графік постачання мазуту на електростанції був зірваний як таке. Практично синхронно з Єрміловим у тому самому віце-прем’єра Тимошенко звинуватив секретар РНБО і екс-голова СБУ Євген Марчук. В своєму інтерв’ю Марчук розповів, що Тимошенко своєю бездіяльність створила дефіцит вугілля і мазута, а потім своїм розпорядженням Юлія Володимирівна дозволила завозити в Україну газ, вугілля і мазут, з відстрочкою погашення ПДВ на 90 днів, при чому борг оформлювався векселем, який не гарантував погашення боргу. Простіше кажучи виникла загроза втрати державою 500 млн грн. (біля $ 100 млн.) і зробити нічого було не можна – Україна опинилася під загрозою замерзнути зимою. Пізніше ГПУ з’ясувала, що облгази вугілля і мазут купували з кредитів «Ощадбанку» у фірм з Казахстану і Росії, вказаних віце-прем’єром Тимошенко. І це було лише одне звинувачення – Марчук навів їх цілий букет.
Скандал спалахнув нечуваний. Юлія Тимошенко все заперечувала і вимагала відправити Марчука у відставку. Проте, слова Марчука підтвердила Державна податкова служба, яка зробила свої розрахунки. Тимошенко ще трималася на посаді – рятували її зв’язки з Ремом Вяхірєвим у Газпромі. Проте Кучма своїм указом розширив повноваження Національної комісії з регулювання енергоринку, плюс – вивів Комісію з підпорядкування Кабміну. По факту в країні було створене друге керівництво ПЕК, а аппарату Юлії Тимошенко залишили зовнішьноторгівельне регулювання комплексу (тобто – переговори з Вяхірєвим). Але…
Справою зайнялася ГПУ. За умов що чоловік Юлії Володимирівни вже перебував за гратами (по справах ЄЕСУ), а допитувати саму Юлію Тимошенко зачастили слідчі з США та Росії, становище Тимошенко було просто кепським. Але…
28 листопада 2000 р. депутат Олександр Мороз оприлюднив «плівки Мельниченка», спалахнув «касетний скандал», який переріс в акцію «Україна без Кучми», і Кучмі та ГПУ стало різко не до Тимошенко. А з фракції Тимошенко тим часом погрожували виключити депутатів, які приєднувалися до «України без Кучми». Голова РНБО Марчук, що тоді ж, у грудні 2000 р. звинуватив Юлію Тимошенко в організації «касетного скандалу» і «України без Кучми». Тимошенко це спростовувала, але після своєї відставки, вчорашня кучмістка Тимошенко 9 лютого 2001 р. сама очолила протест. Тепер вона раптом усвідомила, що «Щось не так, щось неправильно, щось негаразд, коли кращі люди втрачають життя в щоденній боротьбі…». Але – не назавжди.
16 червня 2009 р. народний депутат від БЮТ, керівник підкомітету Верховної Ради в справах боротьби з організованою злочинністю Віктор Лозінський на полюванні застрелив мешканця села Грушка Валерія Олійника. Скандал вийшов нечуваний – подія сталася за півроку до президентських виборів 2010 р. Юлія Володимирівна того дня про подію промовчала. Промовчала вона й наступного дня. Заговорили натомість депутати її політсили. Нардепи Андрій Кожемякін і Володимир Пилипенко запропонували Лозінського нагородити – за знешкодження браконьєра. «Незамінні люди – бувають…»
Олімпійську мовчанку прем’єр Тимошенко зберігала до 2 липня, тобто до часу надходження до Верховної ради подання Генпрокуратури про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та взяття під варту депутата. Тоді вона сама закликала Лозінського скласти повноваження – продовжувати мовчати було вже просто небезпечно. Надто гучний вийшов скандал.
Депутат Лозінський заяву про складання повноважень нардепа написав, повноважень позбувся і… зник. З повинною здаватися він прийшов до ГПУ 1 березня 2010 р. – коли стало відомо, що Юлія Тимошенко програла президентські вибори.
Що тут скажеш? «Немає слів… Біль, гнів, сум…»
