Для нас, східняків, кожне літо ризикує стати останнім. Адже люди тут гинуть тихо, методично, як на конвеєрі.
Дитина, вбита шахедом у власному ліжку. Родина, яка не дожила до Нового року. Старенькі, які не зустріли свою чергову весну. Жінка, яка не встигла подарувати світу нове життя. Саме тому кожна звістка про хороший результат наших військових така важлива.
Фізмат за моїми плечима спонукає йти шукати відповіді в бік теорії ймовірності. Мелітополь було окуповано за перші 2 дні. Бердянськ - за 4 дні. Херсон - здається, десь за тиждень. І Маріуполь - 86 днів оборони. Я ще встигла проїхатись до Бердянська до окупації по неймовірній новій дорозі - висота асфальту, як на мене, була унікальна. Оце так злітна смуга для автівок - думала тоді я.
Якби ми підірвали Чонгар ще в лютому 2022-го - це дало б нам дорогоцінний час, хоча й не зупинило б росіян. Проте час - це найдорожче, що у нас може бути. Військові аналітики та симуляції оборонних відомств оцінюють зменшення ризиків швидкої окупації Херсонщини на 60–70% в разі нашої своєчасної тоді роботи в тому напрямку.
Наша влада може шукати "стрєлочників", проте пройшло чотири роки страшної війни. Загинули тисячі людей. Втрачені наші міста. Звісно, нехай Чонгар руйнується зараз, ніж ніколи - але ж ймовірність іншого результату вже тоді все ж таки існувала.
Пишу це сьогодні посеред армагедону - Харків вкотре атакований. Тільки 4 шахеди вже пролетіли над головою. З одного боку стовп диму від прильоту, з іншого збиття, табуни шахедів заходять на місто ще. І за цих умов цілком логічно десакралізувати росіян остаточно. Є люди, а є біологічні одиниці. Хто з якого боку - питань давно не виникає.
Всім безпеки. А також найкращих результатів у вашій діяльності
