Найважливіша статистика 2025 року, яку всі ігнорують – розповідаю зі свого дивана.
Окей, одна цифра – і ви або не повірите, або подивитесь графік в пості. У 2025 році одна африканська країна народжує більше дітей, ніж уся Європа разом. І це не "десь там" – це прямо про те, хто через 20 років буде працювати, платити податки і купувати ваші квартири. А для України це взагалі не чужа статистика – бо коли людей стає менше, економіка і держава починають тріщати.
Демографії взагалі всеодно на наші плани, "цінності" чи настрій. Дивіться на цифри: у 2025 році в Нігерії з’явиться 7,6 мільйона немовлят. А в усій Європі – з усіма її грантами, безвізом та соборами – лише 6,2 мільйона.
Суть у тому, що у 1950-му році все було навпаки. Європа народжувала 12 мільйонів дітей на рік, а Нігерія так, скромно стояла в кутку з 1,7 мільйонами. За 75 років картинка просто вивернулася навиворіт. Поки європейці вчилися будувати кар'єру та вибирали колір стін у вітальні, африканці просто народжували майбутнє. Причому буквально.
Індія – це взагалі інший всесвіт. 23 мільйони народжень на рік! Кожен шостий малюк у світі – індієць. Мені от цікаво, чи кожен другий з них стане програмістом, щоб підтримувати наші застарілі сайти, чи піде в лікарі? Це ж вони будуть новими покупцями всього на світі, поки ми тут перераховуємо скільки в нас грошей на старість.
У Китаю зараз "демографічний спад", але вони все одно роблять 8,7 мільйона. Це як у мільярдера вкрали гаманець: грошей стало менше, але на яхту все одно вистачає.
Японія – менше 750 тисяч. Ну тут все ясно: навіщо дитина, якщо можна завести красиву маленьку собачку? А в Південній Кореї (245 тисяч) тій собачці ще й візочок купують і стильні шмотки. Скоро на дитячих майданчиках там будуть тільки Шпіци в Gucci. Пріоритети, що поробиш.
І ось що мене реально турбує: ми тут обговорюємо пенсійні реформи, але суть у тому, що без дітей ні пенсії, ні лікарні працювати не будуть. Навіть ваші "інвестиційні" квартири в центрі Європи можуть стати нікому не потрібними бетонними коробками, бо покупців просто фізично не залишиться. Ми спостерігаємо справжній "демографічний захід сонця" Європи, і це вже не метафора з книжки, а реальне зникнення суспільства в тому вигляді, до якого ми звикли.
Для України ця тема ще гостріша – тому про імміграцію доведеться думати серйозно й системно. Демографічний баланс погіршується, а після виїзду мільйонів людей до Європи частина з них може не повернутися. Питання просте: хто буде працювати, створювати бізнеси й тримати економіку на ногах? Якщо ми хочемо відповісти на це не лозунгом, а планом – потрібна керована імміграція (без корупції, як зараз). І, відповідно, чіткі правила: кого запрошуємо, звідки, і на яких умовах.
Тим часом Африка – це суцільна молодіжна тусовка. ДР Конго видає 4,6 мільйона дітей – більше, ніж США! Без жодних там гучних стратегій розвитку до 2050 року чи самітів.
Виходить смішне рівняння: у Німеччини є гроші та круті станки на заводах, але скоро не знайдеться, кому за ними стояти. У Нігерії є мільйони молодих і зухвалих рук, але немає жодного нормального станка. Ігнорувати це не вийде, навіть якщо дуже хочеться.
Мій висновок з дивана: Європа скоро стане дуже красивим, чистим і дуже дорогим музеєм. Світ молодіє десь в іншому місці – у Лагосі, Кіншасі чи Делі. І якщо ми думаємо, що зможемо й далі диктувати правила гри, катаючи шпіців у візочках – то у мене для нас погані новини. Світ доведеться не просто ділити, а переосмислювати з нуля. Або хоча б почати дивитися далі власного підвіконня
