Коли ми говоримо про можливі результати війни, яку Росія розпочала проти України, як правило, попереджаємо, що Кремль, якщо досягне успіху, не зупиниться й продовжить свою агресію – тепер вже проти сусідніх з Україною держав Центральної Європи.
Але якщо подивитись на розвиток ситуації без зайвих емоцій, ми побачимо, що ймовірність такого розвитку подій дорівнює нулю.
Агресія проти країн Центральної Європи – це прямий конфлікт із НАТО.Й питання навіть не в тому, чи готова Москва до такого конфлікту, а в тому, чи є в неї для цього реальні сили.
Адже ми говоримо про армію країни, яка за два з половиною роки війни не дійшла навіть до адміністративних кордонів Донецької області. А ядерні погрози проти ядерного блоку, як відомо, не діють.
Однак вважати, що в результаті поразки України – нашого зникнення з політичної мапи чи перетворення на країну-сателіта Росії в Європі – взагалі нічого не зміниться, також було б грубою помилкою. Ба більше, саме політична загроза мені здається набагато серйознішою небезпекою, ніж війна.
Знищення України доведе силу Росії (і «китайського світу») і слабкість Сполучених Штатів. Таким чином, наша поразка посилить серед європейців не тільки страх перед ймовірним агресором, але й «раціональне» бажання домовлятися з найсильнішою країною континенту, вплив якої розповсюджується від Ужгорода до Владивостока.
І, до речі, історично саме сила – а не економічні досягнення чи політичні новації – завжди була головним аргументом і Московського царства, і Російської імперії, і Радянського Союзу.
Та й сама війна Росії проти України повʼязана не тільки із бажанням відновити і закріпити свої впливи на пострадянському просторі, але і нагадати про геополітичну роль Росії як «гегемона» Європи.
Росіяни можуть перемогти у Європі не за допомогою танків і дронів, а просто на виборчих дільницях.
І підготовка інфраструктури для такої перемоги відбувається паралельно із війною. Ми вже зараз можемо говорити принаймні про дві країни у Центральній Європі, уряди яких готові до підтримання і відновлення звʼязків з Росією – це уряди Угорщини і Словаччини.
Але, звісно, потрібно памʼятати і про існування у Європі політичних сил, які або підтримують або нещодавно підтримували тісні контакти з Москвою. Це і Австрійська партія свободи, яка нещодавно перемогла на парламентських виборах у країні, і польська «Конфедерація», і «Альтернатива для Німеччини», і Альянс Сари Вагенкнехт, який вимагає негайного припинення допомоги Україні, і «Національне обʼєднання» у Франції, і італійську «Лігу» на чолі із Маттео Сальвіні, і болгарське «Відродження»…
Звісно, це далеко не повний перелік, це просто приклади партій, які аж ніяк не можуть бути названі аутсайдерами політичного процесу. Але в разі перемоги Росії їхня політична вага буде тільки збільшуватися, вони будуть перемагати на виборах й займати провідне місце в урядах.
Та й у «традиційних» партіях почнуть користуватися авторитетом політики, які будуть виступати за «порозуміння» з Москвою заради відновлення європейського добробуту та зникнення відчуття небезпеки – відчуття, яке неодмінно посилиться у випадку російського тріумфу.
І це саме те, що ми мали б пояснювати європейським політикам: питання навіть не в тому, що ви побачите на вулицях Варшави і Вільнюсу російські танки, а над Парижем російські дрони. Ви в це не вірите та й ми самі, чесно кажучи, в це не дуже віримо, інакше не вимагали б гарантій безпеки від того самого НАТО, у склад якого ви входите.
Питання насамперед в тому, що наша поразка – це ваше політичне фіаско, це крах європейських еліт і європейських цінностей.
Питання не тільки в тому, що в результаті російської перемоги ми з вами не впізнаємо Україну.
Питання в тому, що в результаті російської перемоги над Україною ми з вами не впізнаємо Європу.
Не впізнаємо Захід.
