Тихий відступ російського флоту з окупованого Криму підкреслює порожнечу червоних ліній путіна і самогубну дурість західного управління ескалацією, пише Пітер Дікінсон для сайту американського аналітичного центру Atlantic Council.
Цей тиждень став ще однією віхою у битві за Чорне море, оскільки, за повідомленнями, російський флот вивів свій останній патрульний корабель з окупованого Криму. Цю новину оголосив речник ВМС України Дмитро Плетенчук, який підкреслив історичний характер російського відступу словами: “Пам’ятайте про цей день: “Запам’ятайте цей день”.
Виведення російських військових кораблів з Криму є останнім свідченням того, що, попри все, Україна фактично виграє війну на морі. Коли росія вперше розпочала блокаду українських портів напередодні повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, мало хто вірив, що напівзруйновані Військово-морські сили України зможуть серйозно протистояти домінуванню потужного Чорноморського флоту росії. Однак, як тільки почалися бойові дії, незабаром стало очевидно, що Україна не має наміру поступатися путіну контролем над Чорним морем без бою.
Починаючи з потоплення у квітні 2022 року флагмана Чорноморського флоту росії “Москва”, Україна використовувала комбінацію безпілотників і ракет вітчизняного виробництва разом із західною зброєю дальньої дії для нанесення низки нищівних ударів по флоту путіна. Важливу роль у цій кампанії відіграли крилаті ракети, надані британськими і французькими партнерами Києва, але найпотужнішою зброєю став власний флот інноваційних морських безпілотників, що швидко розвивається.
Результати говорять самі за себе. На момент початку повномасштабного вторгнення Чорноморський флот росії налічував 74 військові кораблі, більшість з яких базувалися в портах окупованого Криму. За трохи більше ніж два роки Україні вдалося потопити або пошкодити близько третини цих кораблів. У другій половині 2023 року вже з’являлися повідомлення про те, що російські військові кораблі поспіхом перекидають через Чорне море з Криму до відносно безпечного Новоросійська в росії. До березня 2024 року російський Чорноморський флот став “функціонально неактивним”, згідно з даними Міністерства оборони Великої Британії.
Видатний успіх України в битві за Чорне море мав значні практичні наслідки для всієї війни. Він порушив російську логістику і перешкодив поповненню російських військ на півдні України, водночас обмеживши можливості росії бомбардувати українські цілі з військових кораблів, озброєних крилатими ракетами. Важливо, що це також дозволило Україні прорвати блокаду чорноморських портів і відновити комерційне судноплавство новим морським коридором. Як наслідок, український експорт сільськогосподарської продукції наблизився до довоєнного рівня, що забезпечило Києву життєво важливий економічний рятувальний круг.
Реакція росії на зростаючі невдачі в битві за Чорне море також була надзвичайно показовою і пропонує цінні уроки для майбутнього ведення війни. Часто висловлювалися припущення, що загнаний у кут і побитий путін потенційно може вдатися до крайніх заходів, включно із застосуванням ядерної зброї. Насправді, він відреагував на принизливу поразку Чорноморського флоту, спокійно наказавши своїм кораблям, що залишилися, відступати.
Така стримана реакція є ще більш промовистою з огляду на символічне значення Криму для путінського режиму. Вперше російське вторгнення в Україну розпочалося навесні 2014 року із захоплення Криму, який займає майже містичне місце в російському національному фольклорі як місце базування Чорноморського флоту країни. Протягом останнього десятиліття окупований український півострів активно фігурував у кремлівській пропаганді, яка сурмила про повернення росії статусу великої держави, і став символом особистих претензій путіна на місце в російській історії.
Підвищеного статусу Криму спочатку було достатньо для того, щоб деякі міжнародні партнери України остерігалися санкційних ударів по окупованому півострову. Однак самі українці не мали таких побоювань. Замість цього вони просто проігнорували розмови Кремля про жахливі наслідки і почали атакувати російські військові об’єкти в Криму і по всьому Чорному морю. Понад два роки потому ці атаки стали рутинною рисою війни і сприймаються всіма сторонами як належне. Дійсно, кремлівські ЗМІ применшують атаки на Крим і здебільшого ігнорують часті потоплення російських військових кораблів, без сумніву, для того, щоб зберегти рум’янець путіна.
Готовність російського флоту відступити зі своїх нібито священних портів у Криму висміяла так звані червоні лінії Москви і викрила порожнечу ядерних погроз путіна. Тим не менш, міжнародні союзники Києва все ще не бажають робити очевидні висновки. Замість цього, західна підтримка України продовжує визначатися безперспективними побоюваннями ескалації.
Протягом майже двох з половиною років партнери України дозволяли собі залякувати себе відмовою в наданні Україні певних категорій озброєнь та обмеженням нападів на територію рф. Зазвичай це робиться під благочестивим приводом необхідності запобігти подальшому поширенню нинішнього конфлікту. Західні політики, вочевидь, воліють ігнорувати переконливі докази, отримані під час битви в Чорному морі, які підтверджують, що, зіткнувшись з рішучою протидією, путін набагато частіше відступає, ніж йде на ескалацію.
Страх Заходу перед ескалацією є найефективнішою зброєю путіна. Він дозволяє йому обмежувати військову допомогу, що надходить до Києва, а також не дає Україні завдати удару у відповідь по росії. Це повільно, але впевнено готує ґрунт для неминучої перемоги росії у тривалій війні на виснаження. Західні лідери стверджують, що ними керує бажання уникнути провокування більш масштабної війни, але саме це і станеться, якщо вони продовжуватимуть проводити хибну політику управління ескалацією і не зможуть зупинити путіна в Україні.
