"Як приватизувати оборонний бюджет і прикрити собі дупу" - Владислав Смірнов

Коли ви чуєте словосполучення «незалежний міжнародний аудит», ваша інфантильна єврооптимістична свідомість автоматично малює красиву, стерильну картинку. Ви уявляєте строгих, безсторонніх людей у дорогих костюмах, які приходять, щоб захистити гроші українських платників податків від корупції. Ви сліпо вірите словам пресрелізів про «прозорість» та «західні стандарти».

Ан ніт.

Сьогодні офіційно оголошено: аудит Агенції оборонних закупівель (АОЗ) за 2025 рік проведе компанія Baker Tilly Ukraine. Це відбувається в системі Міністерства оборони, керівна вертикаль якого (міністр Рустем Умєров, керівник Державного оператора тилу Арсен Жумаділов) тісно та нерозривно пов'язана з кримськотатарською політичною та культурною спільнотою. А керівник і керівний партнер компанії-аудитора Олександр Почкун є ключовим фінансовим меценатом кримськотатарських культурних проєктів, зокрема розбудови масштабної національної садиби-експозиції в Пирогові, яка з розмахом стартувала у тому ж таки 2025 році.

У будь-якій цивілізованій правовій державі це називається кричущим конфліктом інтересів. Ти не можеш бути головним меценатом культурно-етнічної спільноти, до якої належать найвищі керівники міністерства, і водночас вигравати тендери на «незалежний» фінансовий аудит цього ж міністерства під час екзистенційної війни. Але в Державі-корпорації, це називається кругова порука.

Етнічні клани

Чому ми маємо перестати скиглити про несправедливість і почати вчитися на цьому прикладі? Тому що цей кейс ідеально, як підручник, демонструє головну аксіому політики: нація, яка не має власної внутрішньої суб'єктності та солідарності, неминуче стає кормовою базою для тих, хто таку солідарність має.

Кримськотатарська спільнота — це блискучий приклад закритого, ефективного, взаємопов'язаного політичного синдикату. Вони діють як елітні хижаки, що захищають свій прайд.

Міністерство оборони — це кровоносна система війни. Через неї проходять сотні мільярдів гривень. Цю систему взяв під контроль закритий клуб, який тягне за собою десятки своїх заступників, радників та менеджерів, вибудовуючи непробивні горизонтальні зв'язки.

Згадайте Закон про корінні народи. Цей синдикат має абсолютну недоторканність. Якщо ви спробуєте поставити питання про монополізацію Міноборони, вас миттєво назвуть «ксенофобом», «ісламофобом» і звинуватять у нападах на народ-жертву депортації. Вони використовують свій статус як кевларовий бронежилет, під яким ділять українські мільярди.

Коли під АОЗ чи Міноборони починає хитатися крісло (а чутки про звільнення лунають постійно), їм потрібен гарний папірець для міжнародних партнерів. Вони не кличуть чужинців. Вони вибудовують червоні прапорці лояльності. Вони створюють замкнений цикл: свої керують бюджетами, свої фінансують національні культурні простори, і друзі цих національних просторів потім приходять писати «незалежний» висновок про те, що всі гроші витрачені кристально чисто.

Це вищий пілотаж політичного виживання. Перед можливим звільненням чи ротацією вони просто обставляють себе своїми аудиторами, купуючи собі юридичну індульгенцію. Поки ви вмираєте за абстрактну державу, організовані меншини (релігійні, етнічні, корпоративні) розглядають цю державу виключно як акціонерне товариство для власного збагачення та посилення свого впливу.

Перестаньте обурюватися тим, що «татари чи євреї» тримаються разом, просувають своїх і прикривають свої тили. Перестаньте писати гнівні, сльозливі коментарі в месенджерах про те, як усе несправедливо.

Відчуйте холодну лють до самих себе. До своєї власної нездатності побудувати таку саму безжальну, монолітну, кругову поруку навколо українського національного інтересу. До того, що багатомільйонна державотворча нація дозволила відсторонити себе від реального контролю за власними грошима та власною армією, делегувавши це закритим кланам.

Цей аудит «Бейкер Тіллі» — це не просто корупційний ризик. Це публічний, безкоштовний майстер-клас для українців: ось так виглядає справжня влада. Влада — це коли ти контролюєш гроші, ти контролюєш культуру, і ти контролюєш того, хто перевіряє, як ти ці гроші витратив. Доки українці залишатимуться емоційним натовпом, що свято вірить у казки про «незалежні інституції» та «європейські стандарти», доти нами керуватимуть ті, хто вірить у силу спільних інтересів і закритих клубів.