Вже 10 років, як я невтомно пишу про Схід України, Донбас, Луганську, Донецьку області, які зараз – ОРДЛО, окуповані райони Донецької та Луганської області.
Мій архів на сайті Інформаційного спротиву – фактично путівник по війні та окупації з перших її днів.
Писати про ОРДЛО важко. Це не натхнення, не творчість, це важка моральна праця, важке психологічне навантаження.
Це тисячі історій, які я вивчаю, знаходжу їм підтвердження, фіксую, як злочин, розбираю по поличкам, вивчаю, препарую, тому часто пишу про себе, що я – патологоанатом війни.
За історіями окупації стоять не тільки окупанти-росіяни, здебільшого – це місцеві жителі.
Історії окупантів страшні, цинічні, прості й передбачувані, на те вони окупанти. Прийшов-пограбував-вбив-не поніс відповідальність-захопив-вбив-згвалтував-вкрав-зайняв-вбив…Й так до безкінечності.
Усі історії з ОРДЛО страшні. Бо кожна з них про смерть, знищення, деградацію. Бо кожна, це приклад сплати людиною за її вибір, безумство, оту радість з якою вони горлали у 2014-му «Донбасс-россия», як раділи кожній нашій невдачі, як верещали «топи хохлов в котлах». Кожна історія з ОРДЛО, це ще й страшна абетка війни для нас. Я ось дуже шкодую, що мої дописи лише для розумних. Тих, хто вміє читати та аналізувати, не шкодує свого часу на «много букв».
Ці історії варто показувати у новинах, як приклад, як «чорне дзеркало», щоб оті ждуни, яких доволі багато по Україні, розуміли, чого вони чекають.
Жодне окуповане місто Донбасу не розквітло, не стало яскравим, цивілізованим, сучасним за час окупації.
Окупація, яку так чекали ждуни Донбасу, принесла лише тлін, смерть, деградацію та знищення.
Колись яскраві та сучасні міста стали містами-привідами. Зникло усе: посмішки у людей, свобода рухів, свобода думки, свобода вибору, магазини, аптеки, салони, знання, професійні люди, сучасні ліки та медицина. Навіть шахти зникли. А тепер ще й світло, вода.
ОРДЛО це просто пустота. Ні, звісно ж, люди там живуть, й багато. Й є ті, хто радіє, що живе саме так.
А ще там дуже багато приїжджих, я писала про це.
Для приїжджих тлін Донбасу не кидається у очі, бо ж вони приїхали з занедбаних країв, де цивілізації ніколи й не було. То для них оцей вже вбитий та занедбаний край виглядає, як рай на землі.
А ось місцеві, ті, хто тут прожив все життя – на жаль таких людей в ОРДЛО залишилося мало – з гіркотою та сумом згадують ті часи, коли вони жили «под гнетом киевской хунты».
Нагадаю, що частіше за все я пишу про місто, де жила до окупації – це місто Свердловськ, Луганська область, після де окупації Довжанськ.
Це місто шахтарів, бо тут знаходилися шахти-мільйонники «Довжанська-Капітальна», «Червоний партизан», а вугільний холдинг «Свердловантрацит», був найкращій в Україні.
Зарплата шахтарів у 2014-му році сягала від 35 до 50 000 гривень, поверхня отримувала від 10 до 25 000.
У місті була купа ресторанів, кафе, піцерій, суші-барів, салонів, ювелірних крамниць, супермаркетів. На день шахтаря виступати приїжджали зірки українського та російського шоу-бізу.
Два сучасні профілакторії, де пенсіонери та шахтарі безкоштовно отримували безліч процедур. Це й різноманітні масажі, керамзити, ванни, електрофорез та інші медично-лікувальні процедури. Інфекційна лікарня, шкірно-венерологічний диспансер, туберкульозний диспансер, великий сучасний пологовий, велика сучасна міська лікарня, купа приватних лікарів вели прийом, більше 30 приватних стоматологічних кабінетів, а у кожному селі був ФАП чи амбулаторія.
Усе це минуле. Це було. Усе це зникло, знищено, розкрадено, розпродано окупантами та місцевими колаборантами.
У 2014-му році критична більшість містян мріяла пожити “пабагатому”, “по-російськи”. Мріяли, як путін вкладе в Донбас мільярди доларів й побудує тут “маленькую угольную швейцарию”. Мріяли, як будуть жити так, щоб українці заздрили та повзли на Донбас на колінах.
У профілакторіях живуть кадировці та буряти. Пенсіонери вмирають без медичної допомоги, бо усі професійні лікарі покинули місто на посадах залишилися лише ті, хто “вчився” на росії заочно чи просто придбав диплом у 90-ті. Закриті інфекційна лікарня, туберкульозний та кожний диспансери, приватних лікарів залишилося одиниці, як і стоматологів, якість яких сумнівна, а села тепер навіть не можуть мріяти про приїзд “швидкої” не те що про ФАП чи амбулаторію.
З лікарень вивезене усе сучасне обладнання, МРТ, рентгени, маніпуляційні, масажні кабінети.
Закриті у міській лікарні цілі відділення. Терапію, як й інші відділення забрали під шпиталь. Усі ліки безкоштовно лише військовим. Місцевим, тільки за гроші. Лікарні знову тхнуть смертю, хлоркою та сцяками.
За 10 років окупації, чи як там кажуть «звільнення», у місті з’явилися лише великі смітники, щурі, таргани та воші.
Ось вам й “пабагатому, по-русски”.
Якщо пройтися з тегом «медицина ОРДЛО» по архіву «ІС», відкриється повна картина деградації медичної сфери в окупації. Це дійсно страшна річ. Як знищуються лікарні, як вмирають люди.
Ця «нано-технологічна медицина росії» перший удар нанесла саме по тим, хто будував на Донбасі цей руський мир, бо повірив у пропаганду, серіали по телевізору та обіцянки колаборантів, які точно знали, що буде на Донбасі робити путін.
Й здавалося б, війна та пропаганда прийшли на Донбас у час розквіту інтернету. Не можеш сам поїхати подивитися, як живе росія, погугли, та не лише москву, будь яке місто росії, глибинку. Хоча, українське прикордоння завжди знало, як живе росія, бо ж мешканці Ростовської області масово їхали на Луганщину, щоб купити смачні продукти та отримати якісні медичні послуги.
Насправді, медицина на росії давно застрягла десь на початку 2000-х. Ні, звісно на росії є гарна та сучасна, яка працює на приватній основі, тобто не для усіх, на імпортному обладнанні з імпортними ліками. Але ми ж пишемо за звичайне українське шахтарське місто, то маємо його порівнювати з аналогічним, а аналогічне, це Гуково, Ростовської області, де обідрані лікарні виглядають так, як у 60-ті роки.
Пандемія «ковід» винищила десь 25% населення ОРДЛО, бо ж не було кисневих апаратів, якісних ліків, а «вакцина» «супутник», це був просто експеримент.
Люди з ОРДЛО пишуть про те, що смертність там просто колосальна. Й це не поранення, не обстріли, це просто банальні хвороби, крадіжка ліків, хамство та непрофесіоналізм персоналу.
Й чим нижче рівень медицини, тим більше в ОРДЛО «цілителів». Саме ними закривають нішу й дають людям слабку надію на життя. Так. У ціні знову гадалки, екстрасенси, чумаки та кашпіровські.
Кожен рік окупації погіршує ситуацію не тільки у медичній сфері ОРДЛО, а й у комунальній та інших. Але, медицина, це ж збереження життя людей. А вона в ОРДЛО була знищена окупантами найперша.
Й це не викликало жодного питання у критичної більшості мешканців ОРДЛО, жодного протесту, жодного нарікання.
Й ось новини сьогодення Довжанська, цитую з перекладом: «Єдиний травмпункт у Свердловську можуть закрити. Цілодобовий травмпункт у Свердловську закриють через низьку чисельність населення, повідомляє головний лікар Сергій Захаров. Вся справа у наказі російського МОЗ, який вийшов рік тому. Як з’ясувалося, згідно з документом, у містах із населенням менше 150 тисяч осіб травмпункти працювати не можуть. Вже півроку в Свердловській лікарні існують борги, оскільки кошти не надходять, а утримувати травмпункт лікарні власним коштом не по кишені. Найгостріше питання: хто надаватиме екстрену медичну допомогу населенню в місті, де є підприємства з підвищеним рівнем травматизму?” – запитує головний лікар міської багатопрофільної лікарні Сергій Захаров. За словами керівництва медустанови, цілодобово до травмпункту надходять і діти, і дорослі. Якщо його закриють, прийматимуть пацієнтів у приймальному відділенні, але там фахівці просто не впораються з таким потоком хворих».
У 2014 році Сергій Захаров був основним з пропагандистів, який лив мед у очі свердловчан, розповідаючи про нано-технологічні лікарні росії, які найсучасніші настільки, що туди їздять лікуватися американці, мріяв, як гарно й пабагатому вони будуть жити, «когда избавимся от Украины и россия заберет нас к себе».
От би спитати: як вам руське па багатому, не пече, не колить очі?
Що ж, свердловчани, як-то кажуть на росії, «всего хорошого, денег нет, но вы держитесь». Тепер можна ще додати – не падайте де попадя, тримайте вдома гіпс, вчить травматологію для чайників, бо ж мало лі що. Лікуйтесь там скрепами, глина, лопух, заряджена вода. Можна до переломів прикладати портрет путіна, кажуть дуже помічне.
