...камуфляж і берці швидко вийдуть з моди, хлопці з полегшенням вдягнуть цивільні джинси, а дівчата нарешті з чистим сердцем йтимуть на парадах у коротких спідницях та туфельках на підборах.
Якщо ми переможемо, то років десять радітимемо перемозі і настанню миру, щоб притлумити той біль, який краяв наші серця останні 8 років. А час для оплакувати жертв і пошуків зрадників знайдемо потім.
Якщо ми переможемо, то виявимо, що не всі росіяни такі поганці. Бо це непереможений ворог має одне на всіх звіряче обличчя, а переможений - не такий гидкий, як здавалося. І ми знайдемо серед росіян і союзників і співрозмовників. У переможців завжди нема відбою від союзників.
Якщо ми переможемо, то тісно пов’язані з Києвом Булгаков, Паустовський, Короленко тишком-нишком повернуться на карту міста, а Віктор Некрасов і Кузнецов - в українську літературу. Перегини в дерусифікації будуть подолані. Бо страх перед російськомовними письменниками - це був страх слабкого і пам’ять пригнобленого. А переможець не має боятися культурної експансії того, хто потерпів фіаско.
Якщо ми переможемо, то кримськотатарський народ отримає конституційне право на повне національне самовизначення. І тоді якщо схоче - лишиться в складі України, а якщо виявимося для нього поганими співвітчизниками, зможе податися до складу Туреччини, а то й відновити власну державність, знищену Єкатериною Другою. Не варто боятися, що кримські татари захочуть повернутися до російської тюрми народів, вони за свою історію вже наїлися тюремних щів.
Якщо ми переможемо, то перестанемо як чорта лисого боятися Європейської хартії мов меншин і розширимо права тих самих кримських татар, угорців, болгарів, поляків, євреїв, росіян на використання своєї мови у публічному просторі. Бояться витіснення власної мови іншими лише поневолені або слабкі нації. А нації-переможниці рубище бідосі не личить.
Якщо ми переможемо, то швидко вступимо в ЄС і миттєво навчимося жити в колі європейських цінностей. Нас не лякатимуть геї, гендери, нові європейські хіпі, соціалісти й мусульманки, закутані у чадру, хіджаб чи паранджу. І чорношкірий афроукраїнець вважатиметься таким самим автохтоном і повноправним представником нації, як і нащадок козаків. І ми, як скажімо, німці ФРН відчуватимемо себе, насамперед, європейцями, а вже потім приналежними до певної національної ідентичності.
Якщо ми переможемо, то широко відкриємо двері для потоку трудової міграції — насамперед з ближнього зарубіжжя - калмиків, бурятів, інгушів, чеченців — хай попрацюють на відбудові України. Ми не росіяни, їх не образимо.
Якщо ми переможемо, то відкриємо для себе демократію не як перманентний міжусобний срач з будь-якого приводу, мусорні люстрації і апологію беззаконня. А як взаємну повагу й емпатію. І справно, не приховуючи ані шеляга, платитимемо (як ті ж німці) 50% подоходного податку — на розвиток високої національної культури, освіту, охорону природи й благоустрій життєвого простору.
Якщо ми переможемо, то побудуємо сильну державу. І покінчимо з махновщиною, де два українці - три гетьмани і кожен гребе під себе. Бо махновські тачанки може й добрий винахід для кавалерії, але для побудови сучасного цивілізованого світу в Україні не придатні.
Якщо ми переможемо, то втратять актуальність Степан Бандера і ОУН. Залишаться в підручниках, як чинники історії, як раритети й рудименти. Бо їхні ідеї були корисні для націй, які виборюють свою ідентичність. А для нації-переможниці страх асиміляції і заборона шлюбів з інородцями, принципи однопартійної політичної системи й вождізму, якими просякнуті їх теоретичні розвідки, постійні пошуки “українських гнид” та атентати щодо українців інших поглядів будуть чимось з далекого варварського минулого.
Якщо ми переможемо, ми пробачимо усіх свої давніх ворогів і перепросимо за біди, які творили наші пращури з представниками інших народів, за випадки знущання над євреями, за Волинську трагедію, за вбивства польських католицьких священників православними козаками і не вимагатимемо від них каяття у відповідь. Так чинять сильні.
Ми залишимо пропаганду пропагандистам і вичистимо її з мистецтва і літератури, щоб творці мали повне право творити дійсно гуманістичну українську культуру, зрозумілу й оцінену в Європі.
Якщо ми переможемо, ми станемо прикладом цивілізованості для усього світу. Ми забудемо про жорстокість і непоступливість, ненависть і жагу помсти, які додавали нам сили в дні цієї великої битви за нашу свободу, але в мирний час лише заважатимуть повноцінно жити.
Якщо ми переможемо, ми будемо гранично шляхетні, добрі й пухнасті.
Але для цього нам треба всього лише перемогти і залишитися живими...
