Вчора був час та бажання передивитись американський фільм "Спіймай мене, якщо зможеш".
У фільмі підліток, батько якого був по суті шахраєм у справах з податковою, а мати зраджувала того з іншим - ця дитина виявилася непотрібною їм, батькам. Приклад батька підсвідомо зробив героя таким самим шахраєм, хоча й більшого масштабу. А мати вийшла заміж вдруге, народила дитину, і перша дитина якось відійшла на другий план.
Історія побудована на реальній, і герой, відсидівши в тюрмі, почав співпрацювати з ФБР з пошуку таких самих шахраїв. Прожив довге, досить спокійне потім життя, мав трьох синів, був одним з найкращих спеціалістів з розробки захисту банківських чеків. Банки замовляли йому розробку захисту та платили мільйони доларів. Про це кажуть рядки на екрані в кінці фільму.
А тепер тема, яка обговорюється останніми днями щодо скорочення предметів у наших школах. Як це може бути пов'язане?
На мою думку, вчитель не повинен займатися нашими дітьми в тій самій мірі, в якій це повинні робити ми. У вчителя є обмежений час уроку, обов'язок донести/зачитати/пояснити предмет за його програмою. Але якщо ваша (моя, твоя) дитина виросла невмотивованою, лінивою, незацікавленою - то можна шукати недоліки в нашій системі освіти (не сперечаюсь), у конкретному вчителі (прикладів немало). Але ж зрозуміти, що цікаво вашій дитині, вчасно виявити, до чого в неї є мотивація та здібності - це задача батьків. Не чужої людини, яка опікується викладанням предмету і озирається на бюрократію, правила школи, районо, директора, рівень зарплати, свій вік і бажання опановувати реформу освіти (багато вчителів похилого віку не хочуть або не можуть, і це видно й чутно)...
Якщо ваша дитина вивчає безліч предметів, а ви не знаєте, що їй цікаво найбільше, або не цікаво і чому - то ви не знаєте свою дитину. Не вчитель - а ви. Я буду захищати таку свою думку, бо сама росла як, вибачте, бур'ян, самотужки шукаючи своє місце на цій землі. Золота медалістка не завдяки, а всупереч, як -то кажуть. Мої батьки в пострадянські часи мене по суті не знали, через складнощі в житті, роботі, побуті після розвалу совка. Зараз інформації вдосталь, можливостей безліч, було би бажання у батьків займатися своєю дитиною - а не мовчки віддавати дитину на виховання школі.
Школі, якій часто не вистачає часу на вашу дитину. Бо школа - це не про виявлення індивідуальності, це не про належну увагу до особливостей, це не про незалежність мислення, не про виховання Особистості - це про встигання вчителем вичитати програму, як це від нього потребує система. Вчасно здати звіти, зібрати з батьків на ремонт, як того вимагає керівництво, та рахувати копійки, заходячи в магазин.
Школа повинна бути не про кількість предметів, а про їх якість. Якщо я в пострадянські часи вийшла зі школи з чесною "золотою" медаллю, але без розуміння свого місця в цьому житті, без підприємницьких знань, без політичної грамотності, без вміння долати перешкоди (гаразд, це вмію, але не школа тому мене навчила) - то зрештою кількість вивчених предметів не робила тоді з дитини ні успішних, ні вмотивованих, ні незалежних, ні критичних до влади, історії тощо.
Ми не стали жити краще за американців та європейців, бо важлива не кількість, а якість. Саме про якість повинні тут в сомережах кричати, а не про кількість. Питати: а як це позначиться на якості? А чи буде через це більше уваги до моєї дитини? А що буде зроблено на противагу? Бо якщо звільниться час, то на що він буде витрачений? На практичні кейси? На розбір прикладів побудови своєї справи? На дебати? На індивідуальний підхід?
Якщо з 20 предметів мене ніщо не навчить бути такою ж прогресивною, успішною, нестандартно мислячою, як громадяни успішних розвинених країн - то мій час витрачений дарма.
А як відомо, час - те, що коштує дорого. Поки Америка будувала бізнеси та робочі місця, поки європейці будували автомобілі, товари високої якості, медицину... - як мінімум росіяни та білоруси ставали рабами. Зате можуть згадати якісь формули чи правила. Коли у тебе є і знання, і досягнення - це чудово. Коли у тебе є лише знання без здатності стати розвиненою, успішною людиною - залишається лише пхати на сцену Задорнова, який розкаже, які ж тупі ... (і далі за списком). Вони тупі, а в тебе "самая лучшая сістема образованія".
Тому кількість не означає якість, а якість - це головне, що повинно нас турбувати. Якщо, звісно, наші діти нас цікавлять.
