Перша реакція на повідомлення Більд про те, як Меркель особисто блокувала продаж Україні зброї - лють. Наскільки ж це несправедливо й ганебно! Але якщо замислитися, все значно складніше. Меркель не просто грає всі роки роль «хорошого копа» в спілкуванні з плішивим кримінальником. Їй вдається це робити саме внаслідок демонстрації певного рівня стосунків із росфюрером - можливо, не друзів, але рівних колег. І ці стосунки (завдяки яким від ВВХ, я певен, Захід добився чимало поступок) передбачають і періодичну адвокацію інтересів Чекістану, коли таке прохання від Путіна надходить. Це рівень взаємних зобов‘язань, прийнятий у лідерів держав, навіть якщо ідеологічно вони розведені на різні полюси.
Єдине, що могло б стримати Меркель у цій ситуації, це якщо б вона по відношенню до іншої сторони мала аналогічні моральні зобов‘язання. Яскравий приклад тут - мінські угоди. Меркель змусила дві сторони підписати дуже суперечливий документ (і так зупинила військові дії), а потім почала підтримувати трактування його з української позиції - попри розлючені тиради чекістанців.
Але тоді Україну представляла людина, лідер, котру фрау канцлерін сприймала як рівного, аргументація й пасіонарність якого змушували забувати про цинізм ріелполітік, перед яким було соромно відверто адвокувати путінський шантаж і відверто ж здавати українські інтереси.
Наш нинішній президент - протилежність такого лідера. Він шут гороховий, котрого як рівного ніхто ніколи не сприйме. Україну захищають винятково з принципових позицій, але ніякого особистісного фактору в цій дипломатії немає. І це було передбачувано з першої миті, як наш мудрий нарід почав замислюватися, чи не проголосувати йому за коміка на главу держави.
П.С. Просто уявіть, що було б із країною, якби мінських угод потрібно було досягати сьогодні
