"З історії українського заробітчанства" - Віктор Бобиренко

"З історії українського заробітчанства" - Віктор Бобиренко

Востаннє так багато заробітчан-українців одночасно з Європи в Україну повернулося у 1647 році, коли закінчилася активна фаза Тридцятилітньої війни.
Українські заробітчани у ті часи важко працювали по всій Європі.
Це не було будівництво, сфера послуг чи землеробство. Ні тим більше це не був догляд за престарілими.
Українці працювали козаками та лісовчиками. Вони переважно воювали, руйнували і нищили.
Робота така була. До речі - високооплачувана.
Лісовчики - це польсько-українськенаймане військо побудоване за принципом козаччини. Єдине - лісовчики не питали за віросповідання. Їм то було фіолетово. Аби шаблею міг махати.
Особливістю тогочасного заробітчанства було те, що ніхто не наймався сам - усі наймалися бригадами - тоді це називалося: ватага, сотня чи навіть полк. А одного разу у війні проти шведів Польща найняло 1500 козаків і зробила для них навіть чайки на Віслі - тобто не тільки зараз багато заробітчан працюють на морях.
В часи Тридцятилітньої війни виявилося, що козаки дуже добре працюють вояками. Не гірше, ніж зараз будівельниками. А може і краще. Воювали вони на всі сторони. І бували випадки, коли сходилося два війська, а у обох були українці. І куми могли перегукуватися: "А шо ж вас, псякрев, куме занесло до тих пройдисвітів? Переходьте до нас, у нас маркітантка краща".
І ось мир став для них коронавірусом.
І повернулися вони в Україну. Здорові і охочі до роботи.
А тут якіся пани й підпанки шось сильно притісняли місцевих свинопасів. А нормальному козаку не давали весело пропити "нажитоє нєпосильним трудом".
Ось так і почалося визволення України. Так почалася тодішня реформа децентралізації.
Бо вже через рік замість трьох польських воєводств було кілька десятків козацьких полків - де полк був не лише військовою одиницею, а й адміністративно-територіальною.
І головне. Габсбурги і католицька ліга мали слабкі переговірні позиції у Мюнстері (де тривали Вестфальські переговори) саме тому, що Польща була у кінці 1648 року у глибокому нокдаунті/локдауні.
І Франція вважала себе переможницею не тільки тому, що козаки допомогли дартаньянам взяти Дюнкерк. А і тому, що ці ж козаки у 1648-му нейтралізували Польщу як військовий потенціал.
Вестфальський мир - великою мірою - заслуга наших заробітчан, які 370 років тому були частиною Європи, працювали там і прагнули миру.
Тому й били всіх навколо.
Вони знали - хочеш миру - гостри шаблю, чисть мушкета і поглядай у бік Москви - чи не суне орда до Європи.
Отакий ми, дітки, миролюбний народ.