"Записки з пагорбів Брюсселя" - Марина Данилюк-Ярмолаєва

Сьогодні буде багато політичних відео і фото з Брюсселю. Про те, як ми здобули потужно і незламно. Як це допоможе рейтингам, які різко рухнули вниз по всіх питаннях, сказати складно…

Поділюсь кількома думками та спостереженнями.

Слухаючи коментарі різних європейських посадовців — піймала себе на думці, що скучила за правильною бюрократією. Коли реальні питання вирішували комітети, парламент та уряд. Без клоунади з ганебними бійками з ветеранами. І без спроб лишитися єдиним лідером на випаленому полі.

Новину про початок переговори щодо вступу України до ЄС, я сприймаю скоріше як логічний розвиток Революції Гідності. Чимало співрозмовників сказали, що ми «paid a heavy price». І це справді так, бо краща ілюстрація — оте фото з Бучі вбитої жінки з брелоком Європейського союзу. А ще море траурних прапорців на Майдані — упевнена, що чимало хто за життя хитав йолку Януковича, який намагався затягнути країну до РФ.

Мене дуже цікавило, чи буде заважати Угорщина під час свого головування в Раді ЄС вступу України до цього союзу. Співрозмовник зазначив, що добре, що частину цього півріччя зʼїдають літні канікули, а ще перекриває топова подія саміт НАТО у Вашингтоні. А ще було з десяток разів сказано, що Орбан некомпетентний в питаннях політики та безпеки. Тому інші країни ЄС мають деякі заготовки.

Утім не скажу, що це має якось розслабити український уряд. Бо далі свої півроку матиме Польща. І дай тоді Боже, не розсваритися на темі рольників чи керувцов. Враховуючи, що Польща при всіх її тарганах наш партнер та близький сусід, якого РФ ненавидить трошки менше за Україну — треба би було гнати на всіх парах. Тож надіюсь, що посла Польщі не будемо чекати роками.

Склалось стійке відчуття, що європейці знають більше про українські крінжі ніж можуть озвучити. Вони би з радістю працювали з ідентичними українськими бюрократами, але за відсутності таких змушені мати справу із тим, що наобирали українці. Тут я сильно підкреслю, що українцям нарешті треба думати головою на виборчих дільницях, а не іншими частинами тіла.

Брюссель розглядає стосунки і доєднання України як свій новий стратегічний геополітичний проєкт. Захист і оборону від стратегічних планів Китаю і мрій США підібрати під себе торгівлю енергоносіями. Цинічно, але факт. У нас немає вибору піти в інші спільноти — хіба в новий СРСР. Але щоб не чекати фінального приєднання 10+ років, то треба відмовитись від азіатщини і практик імені Татарова.

Що ще відчутно. В Брюсселі має бути більше української преси, аналітиків і якісних фахівців. Вони мають як жаби вистрибувати з кожного кутка і качати українську повістку. Як у недавньому минулому РФ мала по 10-15 акредитованих медійників лише у темі політики. Битва за сенси має значення, саме тоді європейські політики витрачають на тебе час і ресурс.

В холі одної з будівель бачила виставку про фрі палестайн. Піймала себе на думці, що тут би мали постійні виставки про життя прифронтових сіл Півдня чи про будні Харкова. Або тема стронг енд брейв жінок в армії, які до того мали цілком фемінні професії. Аби будь-який працівник йшов з ланчем — і тут тобі нагадування, чому Україна важлива.