За численними сценками про неабияку сміливість і пожирання трупів нападників з розбавленою мівіною, ховається маленька людинка, яка не має ні краплі сміливості вийти до свого воїна і сказати "Нема для вас грошей, не буду платити вам 30000 гривень і все". Вийти і чесно, відверто, це сказати.
Натомість ця людинка ховається за повією, яку виставили вперед взяти на себе головний інформаційний удар від блокування цього рішення ВР.
Звісно, на то є причини. Бо тяжко чесно говорити "нема для вас грошей" коли міністри пиздять мільярди на їжі солдата, коли колишні весільні фотографи і їх мами купляють хати за півмільйона доларів і автівки за сотні тисяч. Під час війни, яка настала в голові. Тяжко про це говорити, пояснювати, коли є беня, коли пиляється бабло на дорогах.
Саме тому приходитися ховатись за повією з мертвої партії-сателіта і розказувати ротами інших повій, що треба почекати ще місяць точно, а може й більше. Розказувати що треба чекати місяць до нової сесії, коли в нас турбореформи, коли не можна було чекати ні дня (така була причина антиконституційного розпуску минулого скликання ВР), коли подібні сесії легко збирались по клацанню пальця якщо треба було щось роздеребанити.
Але для військових треба чекати. Місяць. Може більше. Може ніколи.
Ну і звісно винувата повія. А не герой зі сталевими яйцями, який ховається за повією.
