В усі часи ми тяжко переживали критику наших президентів за кордоном. Була підсвідома впевненість, що всередині крани – це ось одне, а зовнішні нападки – це ось зовсім інше.
І у цьому є своя логіка. Хтось пам’ятає «кольчужні скандали» і Кучму? Ця інформаційна кампанія відкинула Україну на десятиліття у розвитку, в тому числі поклавши хрест на перспективах міжнародного воєнного співробітництва. Леоніду Даниловчу що? Та нічого, як з гуся вода, заслужений пенсіонер. А нам знадобився Помаранчевий майдан, щоб якось відбілити країну.
Точно таким ганьбищем був Янукович, з тією відмінністю, що його публічні виступи на західну аудиторію все таки ретельно готували і писали грамотні люди. Там де неможливо було пропетляти, він вчив напам’ять. І так, знаменитий «діалог» з Обамою – ну там де «Хто ви?» замість «How are you?», і «Я чоловік Мішель Обами» - «Я теж…» - так от, це все таки фейк з російської помийниці, хоч і забавний.
Не в тому суть. Нам все одно не хотілося, щоб про Овоча погано писали у західній пресі. Нам було плювати на нього, але зовсім не плювати на Україну, і багато людей кидалися на амбразуру і підтирали ляпи, навіть ціною власної репутації, тому що переживали за імідж країни.
Зараз абсолютно інша ситуація. Зараз найгірше що може статися вже сталося. Це кодло на найвищих посадах. І ніяка ганьба, ніякі викриття за кордоном уже не зроблять гірше ніж є.
Чим більше Вову розпинатимуть у міжнародній пресі, чим гірше буде персонально Вові, чим більше брудної білизни, кримінальних грошей, нечистих оборудок витягнуть на поверхню там, тим краще буде для нас тут.
Ми вже не виключаємо можливість персональних санкцій проти нашої верхівки. І схрестивши пальці на руках і ногах, з думкою «тільки не це!» звикаємо до перспективи широких санкцій проти України, включаючи скасування таких пряників, як безвіз.
Ці санкції однозначно ослаблять нас і підуть на користь нашим ворогам. Але вони залишаються дієвим механізмом боротьби колективного Заходу проти ошалілих, злетілих з котушок диктаторських нано-режимів. Особливо у ситуації, коли такі диктатори зачищають ландшафт всередині країни, коли поламали суди, прокуратуру, антикорупційні органи, поламали пресу, ламають через коліно опозицію (але ми, звісно, не здаємося), коли навіть директора Малої опери у Києві – і того залякали…
Подивіться на наших зелених клоунів і подумайте, яке з цих визначень – «ошалілий», «диктаторський» і «нано» - до них не пасує?
Вова рекордними темпами приміряє на себе капці Лукашенка.
Ми точно знаємо, що Україна – не росія. Тепер хотілося б так само впевнено сказати, що Україна і не Білорусь. Одна справа – терпіти при владі дилетанта, а зовсім інша – маріонетку, яка є прямим співучасником злочинів свого господаря.
