Ні, не для того щоб святкувати, а для того щоб аналізувати. День шахтаря на Донбасі це особливе свято, якого чекають родиною напевне сильніше ніж новий рік. Тому це показове свято, вірніше не саме свято, а його святкування.
До 2014 року День шахтаря на Донбасі це було шоу, купа грошей, подарунки, феєрверки, концерти, зірки українського та російського шоупрому, й навіть, зірки міжнародного рівня.
Кожне місто вимагалося випередити у прикрашанні та святкування один одного. На стадіон де проходили концерти йшли родинами. А які були подарунки шахтарям- пральні машини, пилососи, телевізори, різня побутова техніка, гаджети, й машини. Самі натуральні машини.
Ну, «Україна знищувала Донбас», як могла, бо підтримка, державна дотація з бюджету України покривала усі шахтарські витребеньки. «Бідна, голодаючі» шахтарі Донбасу, які «годували Україну, а самі не доїдали», накривали столи з ікри, ковбасної нарізки, сирів та інших заморських делікатесів.
Дружинам в це свято шахтарі-чоловіки дарували золото. Тому ювелірні крамниці в цей час працювали майже цілодобово. Квіти, корзинами. Шампанське ніколи не купували пляшка-дві, тільки два-три ящика. Бо пригощали сусідів, просто виходили пити на вулицю.
У 2014 році усі шепотіли- «все будет потом, вот заберем шахты в укрохунты, продадим уголь за долары». Пояснювали собі, що не до свят, бо ж «борьба за независимость Донбасса». Але ще були запаси, ще лежали в загашниках долари, ще працювали шахти.
З кожним роком святкування дня шахтаря виглядало, як папірець, який випадково зім’яли й кинули на підлогу, потім розправили, але знову зім’яли. З концертів ряжені кізяки з росії та місцеві колективи, які швидко змінили вишиванки на кокошніки. З подарунків обіцянки великого завтра та борги по зарплаті.
Три роки підряд свято влаштовували за рахунок пінної тусовки, це коли у калюжі води з піною бігають діти, індійського (хто зна як це до Донбасу) свята холі (розсипання фарб один на одного) та пісень місцевих колективів. А ні, ще були кулачні бої, навіть привозили якихось бійців з Ростовщини, але билися усі, бо були п’яні.
Цей день шахтаря перевершив усі очікування. Не було нічого! Нічого, зовсім нічого й нічогісенько! Багатий вибір. Напевне оце й є оте омріяне критичною більшістью мешканців Донбасу – пабагатому, па-русски.
З привітань сумне відео колишніх працюючих при Україні шахт. В коментах надгробні ридання – усі шахти закриті, кінець шахтарської слави. Апогей апофеозу, це якщо гуманно-філософські, якщо по-місцевому, це повний пздц!
Ну, за донбаських кормильців України, не чокаясь! Українським шахтарям, тримайтесь там, з вашим днем, хоча я не люблю радянські прив’язки до професій та славу якоїсь праці, бо усі ми вкалуємо ого-го як, й усі професії важливі, особливо професія вбивати лаптів.
