Серед інших потоків багнища у яких старанно полоскали попередню владу, особливою темою були вибухи на складах боєприпасів – Сватове, Балаклея, Калинівка, Ічня. Чинна влада і зараз їх не забула – у вересні генпрокурор Рябошапка заявив про створення у ГПУ спеціального департаменту, який мусить розслідувати ті вибухи. Не знаю чи дотримав пан Рябошапка своєї обіцянки – але боєприпасами, йому як раз час зайнятися. Бо…
Почнемо з головного – за моїми даними, у всіх чотирьох відомих вибухах складів, на складах знаходили сліди диверсій. Тобто – підривали ворожі диверсанти, користуючись тим що охорону склади мали чисто символічну. Чому?
Україні дісталися в спадок від СРСР нереальні склади трьох військових округів і на додачу – боєприпаси вивезені з груп військ, що стояли в країнах Варшавського договору, які часто вивантажували просто на ґрунт. А в наступні 23 роки існування Незалежності України по утилізації та зберіганню боєприпасів не робилося НІ ЧОРТА.
Війна показала, зі зберіганням боєприпасів щось треба робити – прямо в умовах діючого фронту. І міністерство оборони та генштаб заходилися діяти. У 2017 і 2018 рр. на зберігання боєприпасів уряд виділяв по 500 мільйонів на рік. Це – крапля в морі. За оцінкою міністра Полторака для охорони всіх боєприпасів було потрібно на рік біля 15,4 мільярдів грн. Яких – не було. Проте.
Навіть за умови такого фінансування, на початку жовтня 2018 р. в експлуатацію був зданий комплекс складів на Хмельниччині: 37 залізобетонних сховищ, 70 км електромереж, 20 км водогонів, 15 кілометрів доріг із твердим покриттям. Робіт було проведено на 1 мільярд 250 мільйонів гривень – з урахуванням всіх вимог НАТО. До Нового 2019 р. року в експлуатацію були здані ще 10 об’єктів. І це була не межа.
Журналіст-розслідник і екс-депутат Тетяна Чорновол щойно опублікувала блог, в якому вона повідомила – у 2019 р. мусили бути здані в експлуатацію ще 35 сховищ. Контракти з підрядниками були укладені ще восени 2018 р., були складені проекти. Навіть кошти знайшли - Комітет Верховної ради з нацбезпеки і оборони домігся, аби на будівництво сховищ був переданий мільярд гривень з коштів конфіскованих у Януковича. Пані Тетяна дуже детально розповіла про те як вона воювали з підрядниками за своєчасне виконання робіт, за її словами у Калинівці Генштаб був готовий навіть розірвати контракт з підрядником. Пані Чорновол навела фото об’єктів зняті нею у травні 2019 р., які свідчать, роботи по сховищах велися ударно і протягом літа і початку осені (а осінь цього року видалася напрочуд тепла) завершити будівництво потрібних державі сховищ було реально. Але…
У травні владою стала «команда технократів» президента Зеленського. Один з перших вчинків Зеленського було звільнення з посади начальника генштабу генерала Муженка (в принизливий спосіб, коли генерал Муженко був за кордоном). Відтоді доступ на ці об’єкти для депутатів став закритий.
А щойно народний депутат і екс-командувач ДШВ генерал Забродський зробив депутатський запит до Міноборони, з якого з’ясувалося… що зазначені об’єкти готові у трьох в/ч на 10-41%, по одній в/ч фінансування не здійснювалося, а ще по двох навіть не були укладені контракти. Іншими словами, роботи зупинилися на тому рівні на якому вони були на момент перемоги ЗЕкоманди. І це – пряма і повна відповідальність «Іловайського героя», чинного НГШ генерала Хомчака. Бо саме Генштаб виступає замовником таких сховищ. Доречне питання до чинного НГШ – де сховища? Де поділися гроші, виділенні на будівництво? Генштаб про сховища боєприпасів взагалі думає – чи почекаємо нових вибухів?
Жарти в сторону. За оцінками Міноборони на кінець осені 2018 р. за наявності тодішнього фінансування, на повне вирішення проблеми зберігання боєприпасів Україні було потрібно 20 років. Явно – уже більше. Генпрокурора ця боєприпасна тема цікавить? А президента Зеленського?
