Показове знущання з генерала Павловського – триває.
Я дуже гарно пам’ятаю ті бої біля Маріуполя у другій половині серпня 2014 р. Саме там разом з прикордонниками Донецького загону діяв наш добровольчий загін – Добровольча козацька рота «Бук» ім. Тараса Шевченка. Інакше як одним суцільним божевіллям ті події назвати важко.
Військ у Маріуполі практично не було. Сектор «М» тоді обороняли бійці Донецького прикордонного загону (прикордонники техніки і важкого озброєння практично не мали) з мобільними заставами «Маріуполь» і «Амвросієвка», та посилені на КПП «Новоазовськ» нашим козацьким добробатом, Вінницького батальйону територіальної оборони, та якийсь підрозділ бату «Дніпро-1» (бачив їх на блокпостах). Ще на схід від Маріуполя стояв 23-й батальйон тероборони «Хортиця». А на базі в Урзуфі – бійці батальйону «Азов». Ще в район Пікуз була перекинута ротна група 17-ї танкової бригади, але вона потрапила в засідку і була знищена.
Оце – все. Те що я тоді бачив наколо себе – полковник Лисюк, командувач Донецького прикордонного загону, полковник Куценко, командувач Вінницького БТрО… А над ними - генерал Павловський, командувач Сектором «М». Яково йому тоді було командувати? Думаю, він там був не військовим а дипломатом. Бо доводилося координувати дії підрозділи трьох різних відомств – ЗСУ (батальйони тер оборони), МВС («Азов» та «Дніпро-1») і Держприкордонслужби. А це було вкрай непросто – «терки» між відомствами я застав ще й потім. Генерал Павловський впорався. Маріуполь був врятований.
Та головна заслуга генерала Павловського навіть не в обороні Маріуполя. Головна його заслуга в тому, що саме він займався забезпеченням Збройних сил технікою. Це була робота, яку не оспівує преса, але яка потребувала в першу чергу талантів організатора. Ішлося про те, аби реанімувати низку підприємств, які виробляли оборонну продукцію за СРСР, але які на 2014 р. перебували в стані практично руїни. Потрібно було провести ремонти будівель та комунікацій, полагодити та закупити обладнання, знайти кадри, дати продукцію – і забезпечити якість. Треба було вибивати своєчасну оплату підприємствам за продукцію, бо зарплатні працівників серед іншого.
Просто замисліться над цією цифрою. За 5 років президента Порошенка Міністерством оборони було відновлено і закуплено 24 458 одиниць техніки і важкого озброєння. По 94 одиниці кожного тижня! А це танки, гармати, міномети, САУ, кораблі, безпілотні літальні апарати, яких у 2014 р. в ЗСУ взагалі не було (крім волонтерських). Левова частка цієї техніки – заслуга генерала Ігоря Павловського.
У Радянському Союзі про людей які налагоджували виробництво у тилу знімали фільми («Особо важное задание», «Главный конструктор», тощо). В Україні Зеленського їх кидають за грати. Першим під каток потрапив генерал Марченко, керівник Центру розвитку ЗСУ. З буцегарні він вийшов, бо заставу за Марченка вніс Петро Порошенко. Тепер гноблять генерала Павловського.
Вчора в суді мав відбутися розгляд апеляційної скарги на утримування генерала Павловського за ґратами з безпрецедентною заставою. Проте за годину (!) до засідання суддя заявила, що вона уходить у відпустку. Депутатам фракції «Європейської Солідарності» вдалося добитися, аби справу передали іншому судді. І тут з’ясувалося, що слідчий заборонив везти генерала Павловського на суд, а підключитися по скапу не можна, бо в слідчому ізоляторі нема інтернету. Додамо до цього, що вже другий (!) місяць по генералу Павловському не ведеться жодних слідчих дій. До нього вчасно не допускають лікаря.
Гадаю – очевидно. Влада просто шантажує Павловського і його сім’ю. Влада хоче аби Павловський оговорив сам себе та п’ятого президента Петра Порошенка. Після Ріффмастера зелена влада чітко натякає що тримати Павловського за ґратами вона буде стільки скільки захоче – аж допоки він не вийде на волю розбитим інвалідом.
Та генерал Павловський тримається. В тому числі – через нашу з вами підтримку.
