Нагадаю старий анекдот:
Продерлася в село зграя вовків. Крадуться вони до кошари. І тут старий вовк:
- Тікаймо, собака барабака
Знялася зграя, піджала хвости і тікати.
Вже у лісі молоді вовки питають вожака:
- А чому ми втекли? Хто ця собака барабака? Визначний вовкодав?
- Та ні мале, гавкуче просто
- Ха, так хай у дупу нас цілує
- Е, ви не знаєте, який у нього язик холодний.
Коли Зеленський говорить про Путіна:
- Я не думаю, що я той, кого він очікував.
Ага. Путін очікував на якогось слабака, типу Порошенка. З його Армія. Мова. Віра.
А тут хлабись і хтось каже: бачу мір в глазах, дагаварімся пасрєдінкє, главнає пєрєстать стрєлять.
У Путіна, звичайно, паніка. Валідол жменями:
- Я на такова нє расчітивал. Он угражаєт.
Кремлівські башти сипляться:
- Твою ж, дівізію. Прийшов до влади Найвеличніший лідер сучасності. Пропали ми.
Макрону повезло більше. Його Зеленський записав собі у друзі (так він у інтерв’ю Фігаро сказав).
Ми ж маємо уявити: Зеленський на зустрічі з Макроном поблажливо стукає того по плечу, пригощає айкосами, за панібрата розказує анекдоти про корабельні сосни. І розказує, як себе вести з жовтими жилетами:
- Як обпишуть тобі двері – ти їх знімай і вези на плюси. І рейтинг знову вгору.
Ну Макрон то ладно.
А от Байдена навіщо ставити в неприємну ситуацію?:
- Альо, Джо. Я тут уже два роки президент а ми досі не в НАТО? Шозаділа? У нас в Кривом Рогє за такоє знаєш шо магло бить?
Байден дзвонить Блінкену, розпитує, як мовляв так, що Зеленський досі не в НАТО.
Він Найвеличніший, а ми так слажали.
І валять все дружно на папєрєдніка: Трамп слажав. Не ми.
А насправді дуже незручно перед іноземцями за свого президента.
За його надмірний і дуже помітний нарцисизм.
Президент сорока мільйонної країни, який сміливо заявляє, що стратегія – то не його.
Під час ескалації возить дружину по Катарах.
Заявляє, що з корупцією покінчено при тотальній корупції.
Заявляє, що він чемпіон по боротьбі з КОВІД – при найменшому рівні вакцинації.
І таке – кожного дня.
Сором.
Але соромно нам.
А у нього все добре. Бо 100500 раз повторення про його велич від мендель/арахамій і усього пулу олігархічних телеканалів – роблять свою справу для середовища, у якому він досі – телезірка.
А Пугачова, Кіркоров чи Сердючка – залишаються кумірами – тому-що для піпла – вони небожителі.
Україна – це три країни. Коли за одне і теж комусь соромно, комусь пофіг, а хтось пишається.
І тих, кому соромно – явно менше.
