Знаєте, не схотів я викладати цей текст вчора – надто непростих тем він торкається. Те, що частина нашого суспільства досі не розуміє і не усвідомлює всієї трагедії Голодомору – не випадковість. Це – наслідок самого Голодомору.
Всі ці «це було давно – навіщо згадувати», «люди зараз живуть як у Голодоморі» та «краще б людям гроші роздали замість пам’ятники будувати» - наслідки потужної моральної травми. Після якої людям на рівні дитячого виховання прищеплюють цінності штибу «своє вище за спільне», «що погано лежить треба брати», «хто сильний – той правий», тощо й тощо. Тобто – примітивні цінності виживання.
Це можна було спостерігати в другій половині 19-го ст. у російській глибинці, коли після відміни кріпацтва, вчорашні кріпаки – нащадки колись незламних фіно-угорців, продовжували ходити на панщину до свого баріна. Бо – не уявляли собі що таке бути свободними. Бо свободними бути було моторошно – там треба кожному відповідати за себе особисто, тоді як барін – захистить і нагодує. Бо, чорт забирай, багатосотрічна селекція фіно-угорців принесла свої плоди. Селекція розправами і… голодом.
Як ламає голод людську мораль? Про це написані цілі дослідження. Людина стає апатичною. Людина зосереджується на собі – виключно на задоволенні своїх особистих первинних потреб: їсти, спати, кохатися. Людина перестає опиратися – на якомусь етапі вона готова на все, аби здобути шматок хліба. Людина починає неймовірно любити того, хто їй шматок хліба дає – навіть вчорашнього ката і гнобителя. Тортура голодом відома з давніх давен – і з давніх давен людей нею ламали. Звісно трапляються особи незламні, які витримують навіть таке – вони просто вмирають.
А тепер скажіть, вам все це нічого не нагадує?
Статистика річ жорстока. На початок 30-х років, до сталінської індустріалізації, населення міст становило кричущу меншість (нині – 2/3). Населення міст в рекордні терміни збільшили шляхом вербовки людей з сіл. Люди з просторих білих сільських хат готові були перебратися у смердючі бараки на важку працю – аби тільки від голоду. На заводах та будівництвах люди потрапляли під потужну обробку партійних структур – всіх цих партзборів, стаханівськіх рухів, тощо. До речі, уявіть як були щасливі ці люди, коли в 50-х їм почали давати квартири-хрущовки. Зрозуміло чому їхні діти досі розповідають про свою щасливу молодість?
А тих хто лишився у селі, в масі своїй – зламали. Доказів тому – до біса білого. Почитайте Горліс-Горського, де він розповідає, як в часи німецької окупації він приїхав до сіл біля Холодного яру і знайшов ще живих людей, які допомагали українським повстанцям тоді – у 20-х. Люди стали просто рослинами. Ці люди вважали нормою роботу в колгоспі без паспорту і права виїхати чи переїхати, за 448 трудоднів на рік по 1,85 кг пшениці за кожен. Слабо спробувати так?
Ми пишаємося успіхами Польщі, Литви, Естонії, тощо. Але факт такий, що ці країни не зазнали Голодомору. Вони не мають такої потужної травми в минулому.
А в нас це одна з найбільших наших проблем. Ми – народ зламаний психологічно. Протягом 20-го сторіччя українців масово нищили тричі – за те що у 1917 р. наші предки спробували вибороти свободу. Нас нищили в боях Дієвої армії УНР проти Червоної армії та білогвардійців Денікіна, і як наслідок – під час винищення повстанського руху отаманів у 20-х роках. Нас нищили Голодомором. А тих хто зумів пережити і перше і друге – зжерла Друга Світова війна.
Ми тільки зараз помалу оклигуємо від жахів пережитих в минулому. Ми лише зараз переходимо від світогляду особистого виживання до світогляду буржуа, людини що сама створює свій добробут. У нас лише зараз з’являється відчуття держави і колективної відповідальності – за країну і за націю. І тривати цей процес буде дуже довго – ростити завжди довше ніж ламати. Багато існуючих жертв Голодомору так і не зціляться – хіба що їхні діти.
В цьому і полягає найбільший жах Голодомору.
