Все частіше я чую і читаю це: «Вони мали чотири роки, аби задовольнити прагнення людей до справедливості». «В суспільстві чималий запит на справедливість". Справедливість, справедливість справедливість…
«Крім закону є ще й справедливість. Гітлер теж діяв за законом» - заявив кандидат Гнап, і тим по факту заперечив Нюрнбергський вирок. «Справедливість це те чого хоче більшість людей і тому вона вища за закон» - заявив один з керівників «Центру протидії корупції» Шабуніна, і тим виправдав не тільки порушення кордону нелегалом Саккашвілі, а й єврейські погроми та шкільний буллінг. А що? Хіба – не та ситуація коли так хоче більшість?
Ті, хто вимагають негайного розслідування та суду в справах про постраждалих активістів також апелюють до справедливості – і цим дають підстави сильно замислитися. Навіщо апелювати до справедливості там, де апелювали треба до закону і тільки до закону? Чого хочуть ці люди? Здійснення закону – чи справедливості, у тому вигляді в якому справедливість розуміють вони самі?
Я вже давно бачу, що для багатьох наших громадян, справедливість – це масові посадки в кращіх традиціях НКВД, при чому посадки виключно тих, хто не подобається особисто їм. А ще справедливість для них, це суди над чиновниками – але знову таки з результатом який задовольнить їх особисто. Інакше й бути не може.
Але так – не буває. Людство тому й живе за законами, а не за справедливістю, бо закони пишуть для всіх, тоді як справедливість – річ дуже індивідуальна. І саме в тому апеляції до справедливості – неймовірно небезпечні. Всю світову історію до справедливості апелювали тоді, коли діяти за законом НЕ хотіли.
До справедливості апелював Шаріков у відомому літературному творі – справді чому це якийсь там професор живе в шести кімнатах, коли пролетар жевріє у підвалі? Де соціальна справедливість?
До справедливості апелювали «незаможники», які в 33-му розкуркулювали куркуля. Справді – чому це в куркуля і хліб, і земля, і коні, а в незаможника лише хата убога?
До справедливості прямо зараз апелює гопота з околиць, яка гопстопить на вулиці перехожого: «А чого це в нього повен гаманець, а в мене нема? Де справедливість?!» До справедливості апелює підліток-забіяка який чухає кулаки об однолітка-очкарика. «Він виросте, здобуде диплома – і буде мною комантувати. Хай зараз відчує мою гірку долю – так справедливо» - не доводилося вам чути ще й таку логіку?
Коли здобуття справедливості стає політичним гаслом – це призводить до кривавих драм. Саме під гаслами справедливості до влади доривалася французські якобінці, російські більшовики, німецькі нацисти, червоні кхмери. Відкрию вам страшну таємницю – до справедливості регулярно апелюють терористи ДНР і ЛНР.
Кров, до якої призводить прихід до влади таких гавриків – закономірна. У прагненні справедливості умовностей нема, хто не з ними, той проти справедливості. Коли ж партія яка йшла до влади під гаслом справедливості стає владою – вона мусить встановити свій закон. Інакше – хаос, в результаті якого владою стане той, хто свій закон таки встановить. Не розбираючись в засобах.
Саме тому на закид: «А як же Майдан? Там теж виступили за справедливість і вдалися до незаконних методів», існує дуже проста відповідь. Нам крупно пощастило, що Майдан дуже швидко повернувся в межі закону. Саме це дозволило нам зберегтися як державі, і не в пасти в розгордіяж революційного хаосу. Не зуміли б ми тоді самоорганізуватися – на Банковій нині була б резиденція губернатора Малоросії. Але – українці самоорганізувалися – і цим треба пишатися.
Очевидно, цей факт тоді влаштував не всіх. Частині учасників Майдану потрібне було не повернення до закону, а потрапляння у владу самим. У них і зараз в очах стоїть: «У Парасюка вийшло – чим я гірший?!» Тому й вилазять вони щоразу на Майдани-3, редути, міхо-майданчики. Знають, що по-закону їм не світить нічого. Тому – закликають до справедливості!
Аби потім…
