Впевненість у перемозі ще вчора, знання про те, що ракет і снарядів скоро не буде, і російці, які зовсім не налаштовані воювати, скоро самі повтікають з нашої землі.
І для цього не треба нічого робити. Просто Почекати...
Не треба панікувати, війни не буде.
Не треба евакуюватися з Бучі, нічого лихого не станеться.
Не треба вишиковуватися до військоматів. Кого треба, того позвуть.
Не треба волонтерити, у армії все є.
Не треба йти до сховищ, ракети вже майже закінчилися...
І люди вірять. Знають в глибині розуму що їм брешуть, але всеодно вірять, бо хочуть вірити. Хочуть щоб то було правдою. Це як чоловік вірить зрадливій дружині, бо кохає її та боїться втратити...
І він слухати не хоче, що кажуть друзі.
Аби досягти блогерського успіху, треба бути як арестович. Брехати, створювати мильну бульбашку, казати людям те, що вони хочуть. І буде успіх, і буде слава, і будуть етери на марафонах та мільйонні перегляди...
Але я не арестович. Тому кажу людям Правду, якою болісною вона б не була.
Я кажу що у нас війна далеко не зупинена, і перемоги на Запоріжжі та Херсонщині то ще не перемога у війні.
Я кажу, що коли ви радієте звітам міноборони про півтисячі вбитих російців на день, ви забуваєте про такі само цифри з нашого боку...
Я кажу, що якщо ви відсторонитесь від війни та сховаєтесь у мильній бульбашці "перемоги вже завтра", то не помітите як війна прийде до вас та ту "безпечну" бульбашку зруйнує...
Я кажу це та втрачаю підписників.
Але я знаю, що на їхнє місце прийдуть ті, що завжди поруч - небайдужі.
Ті, що роблять, а не чекають.
Ті, що бачать правду та не терплять брехні.
Можливо навіть Ви?
