Верніш тих, хто тільки прийшов до Навчального центра. Є дуже проста істина, яку ніхто… взагалі ніхто не зможе спростувати. «Відправляти на війну людей ненавченими, значит зраджувати їх». Бігборд саме із таким текстом у 2014 році замовив за власний кошт Гліб Бабіч (Вічна йому пам’ять), та встановив біля Навчального центру «Десна», щоби кожен капітан, майор чи підполковник, кожного дня читав і розумів, що від нього залежить в першу чергу воєнне життя новобранців.
Я не був в тому Навчальному центрі, але я спілкувався вже у 2015 році із «фахівцем» кулеметником КПВТ, який повернувшись з учебки просив когось досвідченого в решті решт показати, як же користуватись та, що немаловажно, обслуговувати той довбаний кулемет. А на питання, «Так чим ви там займались?», хлопець почав щось розповідати про наряди та ще щось. Не можна сказати, що він взагалі не відрізняв кулемет колібра 14,5 мм від праски. Але відправити його одразу в бій, (ну від же фахівець з учебки), міг тільки божевільний. Отже забрав його до себе у зв’язок. Всеодно навчати з нуля.
Є протилежний досвід і я про нього вже розповідав. Досвід не мій власний, але результат знає уся країна. Влітку, бойові побратими яки опинились на полігоні де проходила навчання та бойове злагодження 46 десантна бригада, поділились своїми враженнями. Звучало це примерно так: «Бля… Гоняють так, як на строковій не гоняли. Зранку до вечора навчання та навчання. Вгору подивитись нема коли. Штурмові дії. Робота в складі відділення, а потім роти. Нічні навчання! Гоняємо на техніці і так далі», а потім жартома додавали, «Ми тут под@хнемо не доїхавши до фронта, бо вже сім потів зішло». І потім, наприклад в Соледарі, ця бригада показала рівень своєї навчаності. Питання до них є? Немає…
Є і третій бік цієї медалі - методики навчання. Вірніше так звані керівні документи, а ось тут стикаєшься з пооооооовною паперовою дупою. Якщо я скажу, що все це мало змінилась з радянських часів, то вряд чи помилюсь. Хоча ця паперова срань якісно прикриває відоме місце деяких посадових осіб в Навчальних центрах. «Як це солдат не проходив навчання? А ось вам план-конспект… Ось! Ось і ще ось п’ятнадцять штук. А ось підпис умовного Василенка, що він пройшов весь курс навчання. Так що, вибачайте… Питань до нас немає». І потім приіджає такий Василенко в частину і здивовано клипаючи очами розуміє, що він на війні, до якої м’яко кажучи не готовий. І готували так собі. А командир взводу теж розуміє, що доведеться вчити його спочатку. Якщо відповідно на це є час.
Навчити людину бути навідником-мінометником, кулеметником, зв’язківцем чи гранатометником можна. Причому відносно швидко. Але треба дійсно вчити, а не прикривати свою дупу та погони тонною паперів. Як це робиться, спитайте наприклад у десантників 46-ї бригади, потом яких, влітку минулого року просякнув один з полигонів України.
І якщо я скажу, що систему ні треба в черговий раз причосувати додатковими керівними документами, а треба повністю змінювати, взявши наприклад за основу систему навчання піхотинців із США, то вряд чи помилюсь. Вірно Alex Saint?
p.s. Цікаво, як навчають нашіх хлопців за кордоном. Сподіаюсь, що різниця є і вона суттева.
