Жандарм Європи, в'язниця народів, Микола паличник.
Це все про одну країну-Росію, та її імператора-Миколи l.
Всю свою історію Росія завжди когось «визволяла», завжди когось вбивала, завжди захоплювала чужі території, завжди руйнувала мирні міста та села.
Вбивство та жорстокість-національна релігія росіян.
Росія ніколи не мала щирих друзів і союзників, бо її правителі завжди жили за законами джунглів. Більше слабких треба з'їдати.
Втім, я трохи помилився. У Радянського Союзу, наступника Царської Росії, був один щирий друг-нацистська Німеччина.
Тиран Сталін посилав поздоровлення німецькому фюреру, запевняючи його у тому, що дружба, скріплена кров'ю буде вічна.
Чим це закінчилося, всім відомо.
Царі, імператори, генсеки ніколи не приховували своїх поглядів.
"Росія не є держава промислова, землеробська або торговельна. Росія є держава військова, і призначення її - бути грозою для решти світу" (Микола l).
«У Росії є лише два союзники-армія і флот» (Олександр lll).
Про більшовиків вже й говорити нема чого:
"Ми на горе всем буржуям мировой пожар раздуем".
Нічого не змінилося і зараз.
Крім більшого цинізму, нахабства та жорстокості.
За такої ідеології правлячого класу державі в першу чергу потрібні були покірні громадяни, для загарбання чужих територій.
А всякі там композитори, письменники, вчені… не дуже цікавили правлячу верхівку.
Звичайно, у кожному поколінні народжувалися вільні та талановиті люди, але їх переслідували, виганяли з країни, садили до в'язниць.
І так багато століть відбувався негативний селекційний відбір, і в кожному поколінні народжувалося все менше і менше вільних та талановитих людей.
Населення країни привчали до покірності та чинопочитання, терпимості та любові до чергового деспоту.
Любов до деспоту видавалась як любов до Батьківщини.
Чергова фантазія та бажання тирана подавалися як захист своєї країни.
Росіяни йшли у бій із гаслом: «За Бога, царя і Батьківщину».
У Вітчизняній війні: "За Сталіна, за Батьківщину".
Тирани були попереду Батьківщини.
Російська імперія завжди була багатонаціональною державою.
І щоб ненависть і злість від безвиході не виливалася на правлячу владу, вона стравлювала народи між собою, прищеплювала вірус переваги російського населення до інших народів.
Щоб мене ніхто не звинувачував у «русофобстві»,
хочу навести цитату з Короткого курсу Історії ВКП(б), (1938 р), написаного під керівництвом найпопулярнішого зараз у Росії недоучившегося семінариста, любителя Гітлера-кривавого диктатора Йосипа Сталіна:
«Робітників били поліція та козаки…
Робітники і селяни не мали ніяких політичних прав…Царське самодержавство було найлютішим ворогом народу.
Царська Росія була в'язницею народів. Численні неросійські народності царської Росії були безправні, безупинно піддавалися всіляким приниженням і образам. Царський уряд привчав російське населення дивитися на корінні народності національних областей як на нижчу расу, називав їх офіційно «інородцями», виховував зневагу і ненависть до них. Царський уряд свідомо розпалював національну ворожнечу, нацьковував один народ на інший, організовував єврейські погроми, татаро-вірменську різанину в Закавказзі.»
Сталін лише забув сказати, що СРСР, побудований під його керівництвом, перевершував у безправ'ї Царську Росію.
Однією з форм сталінських репресій СРСР була примусова депортація «неросійських» народностей-переміщення великих мас людей у географічно віддалену незвичну для них і часто ризиковане довкілля.
Тотальну депортацію зазнали одинадцять народів:
корейці, німці, фіни-інгерманландці,
карачаївці, калмики, чеченці, осетини, інгуші, балкарці, кримські татари, турки – месхетинці.
Але все одно в СРСР співали -«дружба народів-надійний оплот».
Дії нічого не визначали-головне пропаганда.
Про страшний злочин радянської влади, Голодомор в Україні знає весь світ.
І знову справа не лише у злочині правлячої влади.
У моєї мами була знайома, якій вдалося виїхати зі свого села до Києва.
Вона їй розповідала, що їхнє село було недалеко від залізниці, і вони знали розклад поїздів, що везли зерно на Захід.
Вагони були діряві, і невелика частина зерна висипалася на полотно.
До цього часу все село стояло вздовж рейок і підбирало зерно, що розсипалося.
Так тривало кілька тижнів. Потім місцева влада дізналася про це і виставила загороджувальні загони.
І голодні селяни з тугою дивилися на птахів, що клювали зерно.
Коли зерна не залишалося, загони йшли.
Звісно, організацією Голодомору займалася правляча верхівка на чолі зі Сталіним.
А от не давати людям хоч якось полегшити свою долю-ініціатива місцевих дрібних чиновників.
Тому мене завжди дивувала ностальгія певної частини українців щодо Радянського Союзу та ковбаси по два двадцять.
А душі заморених голодом українців не стукають у їхнє серце?
А скільки не настільки відомих злочинів проти цілих народів за всю історію Царської Росії, СРСР та сучасної Росії не порахувати.
Ось одна з них.
Я хочу розповісти про кантоністів - одну з найпохмуріших сторінок в історії російського єврейства, коли російська влада викрадала тисячі єврейських хлопчиків у віці 7-12 років і здавали їх у солдати.
Про жорстокість, підлість, безсердечність не тільки царської влади, а й багатьох представників народу, які будучи кріпаками, з радістю знущалися з беззахисних дітей.
Метою заклику єврейських дітей були дві причини:
- потреба у професійних військових;
- Примус до прийняття православ'я.
Євреї виявилися російськими підданими не за своєю волею, а в результаті поділу Польщі у 18 столітті.
Опинившись під владою Росії, євреї зіткнулися з азіатською варварською деспотією, де правили не закон і порядок, а панував свавілля державної бюрократії.
Єврейський народ у Росії був позбавлений елементарних громадянських прав, зазнавав жахливих переслідувань з боку російської влади, православної церкви та російського оточення.
Військовій службі євреїв російська влада надавала особливого значення як "виховної" мірі, спрямованої на викорінення в їхньому середовищі "фанатизму", тобто на звернення їх у християнство.
Згідно з указом імператора Миколи l про введення для євреїв натуральної військової повинності від 26 серпня 1827 року, євреї закликалися з 12 років, тоді як християни - з 18 років. Норми закликів для євреїв були: десять рекрутів з однієї тисячі євреїв чоловіків щорічно, тоді як із християн - сім рекрутів з однієї тисячі чоловіків раз на два роки, тобто євреїв закликали майже втричі більше, ніж християн. В результаті з 1827 до 1917 р.р. службу в російській армії пройшли понад 2,5 млн євреїв.
Єврейські солдати брали участь у всіх війнах Росії, проте їм було заборонено присвоювати офіцерські звання,їх позбавляли нагород, забороняли просування по службі.
Особливо трагічною була доля єврейських дітей-рекрутів. Хоча за указом їх повинні були призвати з 12 років, але оскільки єврейські громади не справлялися з високими нормативами призову до армії, почали забирати дітей 7-10 років.
Для виконання плану призову влада формувала команди "ловчиків", які просто викрадали дітей, уже не розбираючись у їхньому віці.
Страшним було розставання.
Матері, поки були сили, бігли за возами, що відвозили їх синів, знесилівши, падали на дорозі, шепочучи запаленими губами - повертайся!
Повертайся!!
А.Герцен в «Былом и думах" описав свою зустріч із командою покликаних до армії єврейських дітей, яких гнали вглиб Росії. Офіцер, який очолював команду, розповідає:
«Бачите, набрали низку проклятих жидів з восьми-дев'ятирічного віку.
Половина не дійде до призначення – додав він – мруть, як мухи. Привели малюків. ..
Це було одне з найжахливіших видовищ, які я бачив – бідні, бідні діти! Хлопчики дванадцяти, тринадцяти років ще якось трималися, але малюки восьми, десяти років... Жодна чорна кисть не викличе такого жаху на полотно. Бліді, виснажені, з переляканим виглядом; білі губи, сині кола під очима показували лихоманку чи озноб. І ці хворі діти без догляду, без ласки, що обдуваються вітром, який безперешкодно дме з Льодовитого моря, йшли в могилу.
Діти проводили службу в кантоністських батальйонах до 18 років, після чого їх переводили у війська. Термін служби становив 25 років, причому роки, проведені в кантоністському батальйоні, не зараховувалися.
Батальйони та школи кантоністів називали в народі "живодернями", і всі там були "живодерами" - від єфрейтора до командира. Дітей муштрували, катували, годували впроголодь - щі з гнилої капусти з вареними гнилими раками та ложка каші, а за вкрадений шматок хліба - двадцять п'ять палиць.
Багатьох єврейських хлопців-кантоністів відправляли у віддалені села на постій у селянські двори, де вони до вісімнадцяти років були безплатними працівниками – кріпаки у кріпаків. Їх змушували там важко працювати, жорстоко карали і примушували до хрещення, а завзятих вважали "поганими" і не пускали в хати. Як згадує один з кантоністів, жили "в сінях і передбанниках, їли з собачих і котячих мисок залишки убогої хазяйської їжі, пили з коритів і помийних відер".
Багатьох дітей калічили – випадково чи навмисно. У сибірських кантоністських батальйонах було поширене таке покарання – у суворі сибірські морози у дітей забирали рукавиці та намертво зашивали кишені шинелів. Їх ставили на плацу зі взятими "на варту" рушницями. Зрозуміло, що руки примерзали до металу і потім лікарі у лазареті безжально ампутували відморожені руки та пальці.
Скаржитися не було кому. Командир батальйону був Бог та цар. До биття зводилося в нього все вчення. І дядьки дуже старалися. Бити "жіденка" - таке задоволення!!
Частими були випадки самогубств єврейських дітей-кантоністів, які не витримали постійних принижень, безперервних побоїв та примусу до хрещення. В одному переказі розповідається, як одного разу на Волзі біля Казані зібралися одного дня для хрещення кілька сотень єврейських кантоністів. Місцеве начальство та духовенство у повному убранні розташувалися на березі річки. Стрункими рядами стояли діти. Нарешті під'їхав сам цар і наказав дітям увійти у воду. "Слухаємо, Ваша Імператорська Величність!" - вигукнули вони, і дружно стрибнули в річку. Але жоден із них не виринув на поверхню. Усі діти добровільно втопилися.
Самогубство кантоністів при масовому хрещенні у річці описані у баладі німецького поета Л.Вілля (1807-82).
У кантоністських батальйонах унтери та офіцери намагалися насильно перетворювати єврейських дітей на православ'я. За це належала нагорода. Вигадувалися всякі муки. Увечері перед сном кантоністів ставили навколішки і довго тримали сонних дітей у такому становищі. Згодних хреститися відпускали спати, незгодних тримали на колінах усю ніч, поки ті не падали у знеможенні. Наполегливих сікли різками або піддавали катуванням.
Інших годували солоною рибою, а потім не давали пити, доки змучені спрагою діти не погоджувалися хреститися. Нагадаю, що йдеться про 7-10 літніх дітей!
При хрещенні кантоністам зазвичай змінювали імена та прізвища.
Син єврейського кантоніст-начальник штабу Ставки Верховного Головнокомандувача "загальновизнаний найбільший військовий авторитет" країни генерал М. Алексєєв поховав Російську імперію, змусивши царя Миколу ll до зречення престолу.
Генерал-майор Хануков – начальник штабу армійського корпусу. Розстріляний у 1918 році за відмову служити у Червоній Армії.
Що можна додати до цих жахливих фактів?
1. Що в багатьох людей звірячий початок набагато перевищує духовні якості, навіть у "високодуховних націй". Що багато людських особин гірші за звірів, бо звір, коли ситий, ніколи не вбиватиме свою жертву.
2. Що в будь-якій нації та в будь-якій країні є свої скелети в шафі. І не знайдете ви у світі жодних «високодуховних»націй. У всіх руки обігріті в крові. Такою була історія та людська жорстокість.
3. Головне зрозуміти і зробити з цього висновки і жити в 21 столітті не так, як у середньовіччі. Адже рівень розвитку науки та техніки набагато перевищує рівень духовного розвитку людства. І сучасні засоби знищення, що опинилися в руках примітивних орків, здатні занапастити життя на землі.
4.Будь-який державний діяч, який проповідує ідеї насильства, що згадує про образи вікової давності, бажаючий когось винищити, є військовим злочинцем і не може сприйматися у світі інакше як злочинець.
Чи зробить висновки людство із сумної та жорстокої історії, покаже час. Чи вистачить у нього рішучості об'єднатися щодо захисту честі, гідності цивілізованого світу від кривавих покидьків чи гроші будуть важливішими за життя, покаже найближча історія.
6. А нам треба розуміти, що на наших кордонах існує величезна варварська держава без моралі, без честі, без совісті.
Тільки сила та рішучість може зупинити їх.
Європа почала прокидатися, почала розуміти, чим їй загрожує варварська Росія.
Основне завдання зараз підвищувати нашу обороноздатність, завантажувати наші оборонні підприємства, створювати спільні підприємства із європейськими союзниками.
Гасло «Все для фронту» має бути не на словах, а у справах.
Військовий потенціал Росії має бути зруйнований.
