"Як актор у ролі президента став президентом?" - Владислав Смірнов

Думаю про «зробили нас разом» — і усвідомлюю, що нічого нового там не було.

Все вже давно описав Макіавеллі.

У 1513 році Нікколо Макіавеллі написав:

«Перший спосіб оцінити розум правителя — це подивитися на тих, кого він тримає поруч»

(Il Principe, XXII)

І ще:

«Натовп оцінює лише зовнішнє — і завжди сліпий до суті»

(Il Principe, XVIII)

Це про нас. Про країну, яка повірила ролі, а не реальності.

Про націю, яка віддала владу не тому, хто здатен, а тому, хто вдав, що здатен.

Як ми це зробили:

 1. Бо суспільство голосувало не за компетенцію, а за емоцію.

Замість аналізу — реакція.

Замість пам’яті — телевізор.

Замість аргументу — віра.

 2. Бо він обрав своє коло з тих, хто не ставить українську державу ні як цінність, ні як обов’язок.

І ніхто не помітив пастки.

Якщо президент — це вершина айсберга, то хто ті 6 осіб навколо нього, яких ніхто не обирав, але які вирішують усе?

 3. Бо влада перестала бути відповідальністю — і стала телемарафоном незламності.

У шоу не треба результату — тільки рейтинг і лайки.

Не треба знати бюджет, право, безпеку, армію. Треба подобатись.

А поки ми дивимось це шоу (хто ще тут і хто ще живий) — за лаштунками готують нову фазу грабунку.

Зелена команда в агонічному турборежимі — перед втечею — просуває законопроєкт №13423.

Це фактична амністія за корупцію в оборонних контрактах.

Ну, щоб було з чим і за що доживати своє «безцінне» життя за межами України.

Цей законопроєкт вбудований у пакет “Defence City”, поданий з героїчним пафосом як підтримка військово-промислового комплексу.

Пакет містить:

№13420 — пільги на експорт

№13421 — митне спрощення

№13422 — підтримка релокації

№13423 — амністія для “своїх” у схемах закупівель зброї

Все виглядає благородно. Але суть — брудна:

прикриваються армією, щоб захистити злодіїв у тилу.

Бо ж Міндіч, Чернишов, Єрмак — це теж “оборонний сектор”. Просто з іншої сторони фронту.

Але винен не він. Винні ми.

«Народ, обдурений один раз, винен у тому, що дозволив себе обдурити вдруге»

— переказ Макіавеллі, «Державець»

Коли до влади приходить симпатичний, милий, усміхнений невіглас —

це не його геній, а наша моральна катастрофа.

Це ми дозволили цьому статися — байдужістю, короткою пам’яттю, наївною вірою у телевізійну казку.

Поганий правитель — це не випадковість. Це симптом.

Симптом суспільства, яке більше любить картинку, ніж суть.

Яке плутає акторство з державністю.

Яке знову і знову підмінює відповідальність — стилізацією.

Спектакль триває вже шість років.

Сценарій написаний не нами.

Його ціль — обдурити, обікрасти й вигнати український народ з його ж землі.

І цей спектакль треба зупинити.

Українство — прокидайся.

Бо наша держава на межі. І межа ця — не в кордонах. Вона — в нас самих!