Походу Печерське судилище і судді, які захищали дисертації у Татарова — готуються судити ще одного генерала Наєва.
Ймовірно «за перевищення службових повноважень». А що це за перевищення — що тихцем від Банкової проводилося розгортання в межах компетенції та куцих ресурсів. Нагадаю, прямо до вторгнення потужними казали, що армія не на часі, дороги — наше все.
Тому Сергій Наєв правильно зробив, що пішов у люди, і пояснив, що було у переддень війни.
Із інтервʼю УП:
«23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна.
– Ні від ГУР, ні від Міноборони, ні від кого?
– Ні від кого. Я – командувач Силами оборони України. Я не отримую письмову інформацію, що завтра буде війна. І на моєму пункті управління під вечір, десь 22 година, мій начальник розвідки, полковник, отримує інформацію від друзів неофіційним шляхом.
Йому її пересилає друг на відповідний месенджер. Це розмова двох російських солдатів, і вони між собою обговорюють, що о 6 годині ранку 24 лютого їхній російський безпілотник буде над російською колоною на території Сумської області.
Я запитую свого начальника розвідки: "Ви вірите цій інформації?". Він каже: "Не можу підтвердити чи спростувати". Я якимось внутрішнім переконанням, перебуваючи у вирі цих подій, спілкуюся зі своїми командувачами, живу тією ситуацією, яка є. Я знімаю слухавку і знову кажу 7 командувачам, що, на моє переконання, о 4 годині ранку 24 числа РФ розпочне широкомасштабне вторгнення.
Я ще раз кажу: для того, щоб своєчасно розгорнути сили оборони, необхідний час в ретроспективі за декілька місяців до цього. А те, що відбувалося в ті стислі терміни, це було внаслідок, по-перше, ініціативи, самостійних рішень головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного, мене як командувача Силами оборони України, інших командувачів, які проявляли цю ініціативу.
В ту ніч 23-го я прийняв рішення на постановку морських мін в акваторії Чорного моря вздовж узбережжя Миколаївської й Одеської областей. Без всяких рішень про застосування, без правового режиму воєнного стану. Українські військові кораблі в ніч з 23 на 24 вийшли в акваторію моря і поставили ці мінні поля».
Там багато цікавого про те, як українські парламентарі наплювали на особливості правового режиму воєнного часу. А це суттєво звʼязувало руки військовим у розгортанні, наприклад, на Запоріжжі чи на Херсонщині.
«На території Херсонської й Запорізької областей необхідно було ухвалити рішення, яке було на території Донецької та Луганської областей. Тоді б військове командування копало б окопи, клало б міни – не півтори тисячі, а сотнями тисяч.
Перед самою війною необхідно було б внаслідок мобілізації збільшити кількість військ. Тоді б там були ще додатково дві бригади територіальної оборони на території Херсонської і Запорізької областей, були б бригади з корпусу резерву, механізовані танкові, які б передав Генштаб ЗСУ».
І ось це було цікаве:
«у квітні 2021 року, вибачте за таке роз'яснення розлоге, ЗСУ спланували дії у відповідь на можливі дії країни-агресора. Відпрацювали плани, уточнили і доповіли у встановленому порядку керівництву. Але це план на папері, графічно на карті, текстуально на відповідній пояснювальній записці».
Якщо подивитись західні новини за квітень 2021 року — всю весну Росія перекидала війська до кордонів з Україною та в Крим.
Але всередині України був сплошний курс на мир і просили не нагнітати.
Справа проти Наєва — спроба наших потужних шашличників перекласти відповідальність на плечі ЗСУ. І ключ для того аби продавати себе на виборах як голубєй з гілочкою мирта в писку.
Але є чітке враження, що якби не було само самостійних рішень генералів від Банкової — Лівобережна Україна уже була би в складі СРСР 2.0. А ще Путін би отримав Одесу. Бо власне, без мінних полів в акваторії — десант попер би тільки так. Уже б квартири одеситів ділили мотрони з Уфи і Костроми.