На сьогодні більшість міст Сходу й Півдня були «засновані» або перейменовані після знищення Запорозької Січі 1775 року.
● Одеса — 1794
● Маріуполь — 1778
● Севастополь — 1783
● Донецьк (Юзівка) — 1869
Ці дати — не історія заснування, а історія фальсифікації.
Катерина ІІ і Потьомкін не лише будували фортеці, вони переписували карту й пам’ять.
Якщо подивитися на дати заснування чи герби міст Півдня і Сходу України — то все виглядає як дарунок російської імперії.
Після знищення Запорозької Січі Катериною ІІ, мов за командою, почали з’являтись нові «міста», які імперія так урочисто записала на своє ім’я.
І от уже у день міста на центральній площі Маріуполя возять карету з Катериною, Потьомкіним, палацовою оперою в супроводі козацької тіні.
І от уже в Одесі — пам’ятник імператриці, яка нібито «заснувала» місто на порожньому місці, хоча тут жили греки, татари, козаки, українці задовго до її указів.
Так працювала імперія.
Їй не потрібна була Україна як суб’єкт — лише як простір.
Назви — інші.
Слова — інші.
Мова — інша.
Історія — відрізана від свого коріння, підшита до чужого стовбура.
Так виникла міфологія «Новоросії» — фікція, що сьогодні стала ракетним обґрунтуванням для війни.
Саме на цій імперській містифікації сьогодні стоїть путін, коли говорить про «історичні території Росії».
Він не відкриває нову сторінку — він переповідає брехню XVIII століття.
І тепер закріплює її ракетами, окупацією, фільтраційними таборами.
Але чому ця брехня досі працює?
Україна вийшла з СРСР —
але не вийшла з колоніального спадку.
Ми досі:
– святкуємо дати, які придумала імперія;
– вивчаємо історію, написану в Петербурзі;
– плутаємо правду про минуле з вивісками «дарованої цивілізації»;
– підписуємо герби міст не нашими іменами.
Усі ці «заснування» — це викрадення української пам’яті.
Усі ці «історичні території» — продукт фальсифікації, яку ми так і не скасували.
А що ми?
Коли почнемо повертати свою історію — офіційно, послідовно, глибоко?
Не лише зводячи пам’ятники чи перейменовуючи вулиці, а відновлюючи тяглість українського духу, навіть там, де її свідомо стирали століттями.
❗️Ми не можемо вимагати від світу визнання — якщо самі не назвемо себе.
Ми не збудуємо міцної держави — якщо її фундаментом буде імперська брехня.
Ми не виграємо майбутнє — якщо досі плутаємось у минулому.
Про це мають говорити не лише історики, а державні діячі, вчителі, митці, журналісти, всі ми.
Тоді вона повернеться — наша історія.
Не в музеї, не в гаслах, а в шкільних підручниках, міських гербах, назвах площ і вулиць, у мистецтві, в політиці, в повсякденному розумінні себе.
Бо поки ми не повернемо її — хтось інший буде розповідати, хто ми є.
І знову скаже:
«Вас не було — ми вас створили».
А ми були. Є. І будемо.
/Русь — Україна/
