Починаючи з 2014 року, українська війна змінила не лише лінію фронту, а й профіль внутрішніх епідемій. Непомітно, але стрімко, серед бійців, медиків, а згодом і цивільних, сформувалося нове явище — залежність від знеболювального препарату налбуфін. Те, що починалося як спроба компенсувати відсутність доступних опіоїдів на передовій, перетворилось на багаторівневу кризу — фармацевтичну, медичну, правову і військову.
Біль, який захоплює розум
Налбуфін — напівсинтетичний опіоїд, розроблений як «безпечна» альтернатива морфіну. Його особливість — агоніст-антагоністна дія на опіоїдні рецептори: повний агоніст каппа-рецепторів, частковий антагоніст або агоніст для мю-рецепторів. Та на практиці цей бар'єр виявився ілюзорним. Військові, яким вводили налбуфін для купірування болю, швидко виявляли: знеболювальне не просто «працює», воно лишає відчуття спокою, тепла — і бажання повернутись до нього знову.
«Я поїхав у шпиталь — і вже повернувся з залежністю», — згадує один із ветеранів. Десятки, якщо не сотні подібних історій склали тривожну мозаїку: препарат, який мав бути коротким засобом полегшення, почав використовуватись регулярно, часто — потай, а потім — вже не для знеболення, а щоб уникнути ломки.
Аптечка війни
У 2014–2017 роках налбуфін входив до індивідуальних аптечок ЗСУ, потім — Нацгвардії. Доступний без надмірних ліцензій, без потреби в сейфах і спецнаказах, він став «опіоїдом для бідних» — тих, хто не міг отримати морфін чи фентаніл. Волонтери масово постачали його на фронт. Бойові медики призначали налбуфін при болі, а бійці, повертаючись додому, не могли від нього відмовитись.
Цивільні лікарі не відставали. Препарат використовувався у сімейній медицині, післяопераційних відділеннях, іноді навіть при хронічному болю. За відсутності або недоступності інших засобів налбуфін здавався хорошим вибором. До певного моменту.
Синдром відміни
Налбуфін викликає фізичну і психічну залежність. Симптоми абстиненції — ломота, безсоння, тривожність, панічні атаки. Бійці описують це як «ломку на рівні героїну». Але звернутись по допомогу часто бояться: військовий, який зізнається у залежності, ризикує втратити статус, довіру, а іноді й службове становище. Тим часом седативна дія препарату знижує швидкість реакції, критичність, бойову ефективність. У поєднанні з болем і залежністю — це прямий ризик для життя як самого солдата, так і його побратимів.
Ринок болю
У 2024 році в Україні продано понад 2,8 млн упаковок налбуфіну. Це — четвертий за виторгом лікарський препарат у країні. Але в електронній системі охорони здоров’я зафіксовано лише близько 5 тисяч рецептів. Все інше — паперові рецепти (які не перевіряються) або взагалі безрецептурний продаж. Лише 794 рецепти були погашені — менше 0,04% від загального продажу. Таким чином, більш ніж 99,9% обігу — поза системою.
Наразі препарат не входить до таблиць контрольованих речовин згідно з постановою КМУ № 770. Відтак, аптеки не зобов’язані дотримуватись спеціальних умов зберігання, видачі й обліку. Більше того — вони навіть не зобов’язані зберігати рецепти. Водночас, у лікарнях використання налбуфіну впало у 18 разів — з 250 тис. упаковок у 2021 р. до 14 тис. у 2024 р. Це означає, що препарат мігрував з медичних закладів у тіньовий аптечний обіг, обслуговуючи не пацієнтів, а споживачів.
Державна реакція
У 2025 році МОЗ запропонувало обмежити відпуск налбуфіну лише електронними рецептами, а паперові — дозволити тільки на прифронтових територіях. Також пропонується запровадити обов’язкове зберігання паперових рецептів у цих винятках — не менше 3 років. Але головна межа не перейдена: налбуфін досі не включено до списку контрольованих речовин. Причина — побоювання, що заборона препарату ускладнить знеболення для паліативних хворих у селах, де аптеки не мають відповідних ліцензій.
Дякуємо і за це, але цього недостатньо, адже політичне лавірування заважає ефективно боротися із цим явищем: щоб і проблему не ігнорувати, і фармлобі не розлютити, і реформу не проводити. Та наслідки такого підходу вже зараз стають масовими. Проблема не в класифікації — а в її відсутності на тлі стрімкого зростання обігу.
Війна як каталізатор
Налбуфін проник у фронтову медицину під виглядом «зручної альтернативи». Але швидко виявилося, що він формує залежність навіть при кількаденному застосуванні. У реальних умовах війни солдати отримували його як знеболювальне після поранень, а після повернення з госпіталю — продовжували вживати. За розповідями військових, знайти налбуфін у тилу легше, ніж отримати реальну реабілітацію чи психологічну допомогу. А коли виникає залежність — система реагує виключно карально: або дисциплінарне стягнення, або втрата статусу.
Комбіновані фактори — біль, ізоляція, страх, стигма, доступність — створили ідеальне середовище для масового off-label використання, яке підживлює ринок знеболення так само, як колись — ринок трамадолу. Але різниця в тому, що трамадол давно під контролем. А налбуфін — ні.
Хто виграє?
Перш за все — виробники. Частка компанії «Юрія-Фарм» у продажах налбуфіну — понад 40%. Інші гравці — «Фармак», «Здоров’я», «Дарниця». При цьому вони публічно заперечують будь-які проблеми: мовляв, побічних ефектів не фіксовано, а решта — це питання «відповідального використання». І поки МОЗ обережно обговорює чергову редакцію наказу, фармринок щомісяця отримує прибутки з продажу сотень тисяч доз.
Риторика «доступності» — це прикриття. Бо в реальності препарат зник з лікарень, а залишається в масовому аптечному обігу. Така ситуація — «вигідна залежність» не для пацієнтів, а для тих, хто має ліцензію на прибуток.
Що робити?
1. Перекласифікувати налбуфін як контрольовану речовину.
Налбуфін має бути внесений до таблиці 2 або 3 постанови КМУ № 770 — як опіоїдний препарат з високим ризиком нецільового використання. Це не призведе до повної заборони, але дозволить:
- обмежити обіг до спеціалізованих аптек;
- вести облік за ліцензією;
- контролювати зберігання і розповсюдження;
- унеможливити продаж без рецепта;
- притягати до відповідальності за незаконний обіг.
2. Забезпечити ефективний контроль виконання правил обігу.
Станом на 2025 рік МОЗ уже передбачає обмеження відпуску налбуфіну винятково за електронним рецептом (крім прифронтових територій). Але без примусу ці правила залишаться декларативними. Потрібно:
- зобов’язати аптеки зберігати паперові рецепти на 3 роки для перевірки;
- надати Держлікслужбі ресурси для регулярних аудитів;
- впровадити механізм кількісного обліку продажів налбуфіну;
- застосовувати штрафи та анулювання ліцензій за систематичні порушення.
3. Забезпечити безпечну альтернативу у військовій медицині.
Налбуфін не повинен використовуватись у бойових аптечках. Його мають замінити:
- контрольовані опіоїди в автоін’єкторах (морфін) — під стандартом бойової медицини НАТО;
- неопіоїдні препарати з доведеною безпекою (кетамін, прегабалін, нефопам) — у комплекті з навчанням медиків і чіткими протоколами використання.
Держава має ініціювати пілотний проєкт із запровадження морфінових автоін’єкторів у передових частинах.
4. Розгорнути програми лікування залежності, зокрема для військових.
Залежність від налбуфіну має лікуватись, а не каратись. Потрібні:
- анонімні програми замісної терапії (бупренорфін, метадон);
- спеціалізовані реабілітаційні протоколи для ветеранів та військовослужбовців;
- навчання військових медиків розпізнаванню та наданню допомоги залежним;
- розширення доступу до налоксону — препарату, що рятує життя при передозуванні.
5. Створити систему громадського моніторингу та прозорості.
Контроль з боку держави має бути підсилений публічною відповідальністю. Необхідно:
- регулярно публікувати статистику продажів, рецептів, порушень;
- залучити громадські організації, журналістів-розслідувачів, медиків і пацієнтські групи до аудиту аптечних мереж;
- ввести механізм публічної верифікації скарг (через Держлікслужбу, Prozorro, портал eHealth).
Висновок
Налбуфін — це лакмусовий папірець війни, медицини та фармацевтичної етики. Ми не можемо дозволити, щоб легальний препарат став новим фронтом залежності. Поки держава вагається, армія отримує нову загрозу — не з боку ворога, а з боку власної аптеки. І якщо ми не втрутимось зараз — втратимо більше, ніж життя. Втратимо контроль над здоров’ям нації. Звертаюся до Віктор Ляшко та Міністерство охорони здоров'я України врахувати запропоновані кроки для системного вирішення проблеми залежності від вказаного фармпрепарату. З огляду на дані наведеної вище статистики, кількість залежних до налбуфіну може налічувати десятки тисяч громадян!
