Учора у своєму інтерв’ю угорському виданню Magyar Nemzet глава МЗС рф Лавров відкрито заявив, що Кремль готовий підтримати розвиток сепаратистського руху на Закарпатті, побачивши “спільну проблему” Угорщини та росії у ситуації їхніх меншин в Україні та запропонував разом працювати над цим». Вкотре прозвучали вже заїжджені наративи про “переслідування та вбивства росіян” в Україні та порушення прав російськомовних.
“Інші етнічні групи, у тому числі угорці, румуни, поляки, болгари, вірмени, білоруси та греки, зазнають примусової українізації. У Будапешті добре знайомі з цією проблемою. Зараз росія та Угорщина відкрито висловлюються на захист своїх співвітчизників. І ми можемо об’єднати зусилля”, – сказав він.
Закарпатське питання завжди штучно підігрівалося з боку націоналістів Угорщини, а для Орбана це є формальним приводом гальмувати рух України на зближення з ЄС, хоча Україна готова до проведення двосторонніх переговорів із цього питання. Угорщина вже давно проводить деструктивну діяльність проти України саме в Закарпатській області, роздаючи паспорти та відкриваючи угорські культурні центри в Україні, незважаючи на їхню ймовірну причетність до розвідувальної діяльності.
У травні цього року Служба безпеки України вперше в історії держави викрила агентурну мережу військової розвідки Угорщини, яка провадила шпигунську діяльність на шкоду країні. СБУ за результатами комплексних заходів на Закарпатті затримала двох агентів із мережі угорської розвідки. Вдалося встановити, що їх куратором був кадровий співробітник військової розвідки Угорщини. До завдань агентів входило: збір інформації про військову захищеність Закарпатської області, пошук уразливих місць у наземній та повітряній обороні регіону та вивчення суспільно-політичних поглядів мешканців Закарпаття.
Якщо ви встигли помітити, то агенти не займалися зборами доказів про «утиск прав меншин», а вели повноцінну розвідувальну діяльність на користь іноземної держави, і вчорашня заява Лаврова говорить про те, що Кремль готовий повторити свій Донецький сценарій 2014 року, «допомагаючи братньому народу Угорщини».
Орбан і його партія «Фідес» давно використовує наратив про «Велику Угорщину», говорячи про «історичну справедливість» і «національну гідність», копіюючи свого куратора з Кремля. Після підписання Тріанонського договору 1920 року, за яким Угорщина (після розпаду Австро-Угорської імперії) втратила близько 2/3 своєї території та більшу частину населення, включно із значними угорськими громадами, які опинилися за межами нової країни — в Румунії, Словаччини, України, Сербії та інших країнах. Націоналісти на чолі з Орбаном вважають цей договір національною трагедією, що дуже схоже на висловлювання путіна про розпад СРСР.
Формально нинішнє керівництво Угорщини поки що не претендує на повернення земель, але риторика про обмеження прав угорських меншин за кордоном стає дедалі агресивнішою. Орбан періодично провокує світову громадськість, розміщуючи на своїй сторінці у Фейсбуці карту великої Угорщини, що викликає дипломатичні протести у сусідніх держав. А нещодавня заява глави російського МЗС говорить про те, що Кремль готовий відкрито підтримати Орбана у цьому питанні.
І тут необхідно вказати про нову можливу точку напруженості в Європі крім України. Наступним місцем публічних претензій Угорщини може бути Румунія. Кремль уже більше року проводить операції впливу в цій країні, намагаюся підірвати проєвропейську єдність у Бухаресті. У хід пішли вже давно нам відомі методи з використанням своїх кандидатів на місце глави держави, але, треба віддати повинно румунським спецслужбам, вони зуміли запобігти розвитку проросійського сценарію в країні. Але поки що виграно лише бій, а бій ще не закінчено, і спецслужби Кремля шукають інші варіанти дестабілізації політичної ситуації в Румунії. І тут, можливо, як ніколи до речі підходить останній візит Орбана до Румунії, який можна розглядати як пролог нового витка дестабілізації ЄС з боку Кремля.
Візит прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до Румунії, зокрема до Трансільванії, регіону зі значним етнічним угорським населенням, був відзначений суперечливою риторикою, що підтверджує підтримку Будапештом угорських меншин за кордоном. Хоча Орбан сформулював свою заяву як жест, пов’язаний з культурою та ідентичністю, підтекст його повідомлення відображав усталений націоналістичний наратив. У контексті зростання регіональної нестабільності та зацікавленості росії у фрагментації НАТО і ЄС зсередини заяви Орбана заслуговують на глибоке вивчення.
Секейський край – це історико-культурний регіон у Трансільванії (Румунія), населений в основному угорською етнічною меншістю – секеями, які становлять до 80% населення. Це одне з найчутливіших питань у угорсько-румунських відносинах. Хоча Угорщина офіційно визнає кордони Румунії, дії Будапешта передбачають паралельну політику неформального етнічного заступництва, а саме:
– Фінансування угорських шкіл та культурних установ у Трансільванії.
– Надання угорського громадянства та права голосу етнічним угорцям у Румунії.
– Політична підтримка рухів за автономію секеїв, які часто позиціонуються як «захист прав меншин».
Під час своєї промови у Трансільванії Орбан заявив про непохитну відданість Угорщині етнічним угорцям за кордоном та необхідність збереження їхньої ідентичності, мови та автономії, піддавши критиці спроби «асимілювати» угорські меншини в сусідніх країнах і закликав до «історичного примирення» через «самовизначення» та культурну автономію.
Хоча ці повідомлення і не нові, Орбан давно проводить загальноугорську політику, яка просуває етнічну угорську ідентичність за межами кордонів Угорщини, пропонуючи подвійне громадянство і політичне представництво через діаспоральні організації, пов’язані з «Фідес», його мова посилює підозру, що Угорщина тонко підтверджує претензії на колишні території, втрачені у Тріанонському договорі 1920 року. Вона відбиває стратегічну двозначність, яка утримує націоналістичну базу мобілізованої у країні, підриваючи суверенітет сусідніх держав зсередини.
На думку західних аналітиків, риторика Орбана не просто символічна, вона може бути провісником ширшої гібридної кампанії, яка може включати:
– Посилення наративів дискримінації угорських меншин у румунських медіапросторах та на міжнародних форумах.
– Підтримка проугорських місцевих партій у Румунії (наприклад, Демократичного альянсу угорців у Румунії), можливо, які прагнуть більш агресивних програм автономії.
– Економічне проникнення в країну через спрямування коштів через угорські консульства чи організації для зміцнення лояльності серед етнічних угорців та заохочення економічної залежності.
– Просування ірредентистського та націоналістичного контенту через соціальні мережі, що нагадує тактику Росії у Криму та Донбасі.
– Посилення м’якої сили через фінансовані Угорщиною установи та ревізіонізм історії у школах по всій Трансільванії.
Виходячи з перерахованого вище, розглядаються можливі сценарії зростання напруженості між Угорщиною та Румунією:
– Демократичний альянс угорців у Румунії, натхненний підтримкою Орбана, відновлює законодавчі пропозиції щодо автономії Секеї. Бухарест реагує жорстко, викликаючи дипломатичну напругу.
– Угорщина швидко збільшує видачу угорських паспортів трансільванським угорцям. Румунія протестує, посилаючись на порушення суверенітету та побоювання подвійної лояльності.
– Будапешт таємно підтримує румунських політиків, які сприяють угорським програмам, що потенційно підриває національну згуртованість Румунії.
– Провокаційні дії, такі як підняття угорських прапорів на румунських установах або передбачуване переслідування носіїв угорської мови, можуть бути використані для виправдання угорської риторики про «захист».
У цьому випадку Кремль може отримати величезний зиск від погіршення відносин між Угорщиною та Румунією, використовуючи риторику Орбана для використання розколу для підриву єдності НАТО та ЄС. Обидві країни є ключовими членами НАТО на східному фланзі, і посилення двосторонньої ворожості порушить спільне оборонне планування та регіональну військову координацію, особливо щодо безпеки Чорного моря та України.
Угорщина може стати троянським конем росії у розробці політики ЄС. Провокуючи Румунію, Будапешт може загальмувати колективні дії щодо санкцій, координації оборони чи енергетичної політики. Кремль, використовуючи угорський сценарій, може створити балканське доміно, використовуючи угорський ірредентизм як модель для заохочення подібних сепаратистських настроїв у Молдові (Гагаузія, Придністров’я), Сербії (Республіка Сербська в Боснії) та навіть Словаччині, ще більше Словаччини, ще більше дестабілізуючи Центральну та Східну Європу.
Виступ Віктора Орбана у Трансільванії – це більше, ніж політичний популізм. Він може бути стартом у довгостроковій гібридній кампанії, з якої видно вуха Кремля. Румунія та її союзники повинні розуміти всі ризики і бути готовими до розвитку ситуації. Керівництву ЄС необхідно зміцнювати внутрішню стійкість Румунії, підтримувати громадянську освіту, інтеграцію меншин та медійну грамотність у Трансільванії. Також необхідно посилювати двосторонній тиск та контроль на рівні ЄС за політикою Угорщини щодо меншин та транскордонним впливом. Розвідувальні служби, у свою чергу, повинні збільшити моніторинг гібридних індикаторів, таких як фінансування Угорщиною націоналістичних рухів, тенденції подвійного громадянства та потенційні кампанії дезінформації.
Підсумовуючи, необхідно наголосити, що виступ Орбана в Румунії – це не просто турбота про співвітчизників за кордоном, а спроба порушити стабільність у регіоні, що вже має викликати великі побоювання для ширшої євроатлантичної спільноти. Знаючи російський досвід «культурної дипломатії», Орбана необхідно розглядати не як невинне утвердження ідентичності, а як потенційно дестабілізуючий вектор на користь Кремля на багатополярному гібридному полі битви.
