Противник повільно, але щоденно просувається.
Так, процес цей дійсно повільний, але постійний.
Людей на фронті не вистачає, а ті, що є, і так доволі сильно вигорівші, а після заяв "ви там довічно" мотивації їм точно не додалося.
В першу чергу варто прийняти той факт, що ця війна на знищення. Тобто, питання стоїть не про втрату якихось територій, а про існування держави і українського соціуму взагалі, тож мова йде про ВИЖИВАННЯ.
Коли мова про виживання, ніяких сантиментів і загравань з електоратом бути не може, бо до виборів (навіть завідомо програшних) ще треба дожити.
Неможливо одночасно змушувати частку суспільства довічно жити війною, а решті суспільства забезпечувати перманентне перебування в зоні мирного комфорту і теплій ванні, бо (див.вище) стоїть питання СПІЛЬНОГО виживання.
Тому потрібно вживати жорстких заходів, причому робити це варто ще на позавчора і "в турбо-режимі".
У питаннях армії є дві основні проблеми: мотивація тих, хто вже воює і домобілізація новим особовим складом.
1.Мотивація для вже діючих військових.
Так, я згоден з тим, що захист країни для будь-якого нормального чоловіка є аксіомою і додаткові стимули та "пряники" ніби не потрібні.
Так, але не так. Психологічне вигорання неминуче навіть для тилових підрозділів, на тлі того, що солдат по пів-року не бачить родину, живе в не дуже і комфортних умовах, та й взагалі - його життя проходить повз нього, бо він зайнятий захистом країни. Ну і на тлі сотен тисяч ухилянтів, які гуляють мирними містами і "живуть своє найкраще життя" вигорання йде ще швидше, бо виникає закономірне відчуття гострої несправедливості.
Тому так, потрібна додаткова мотивація для тих, хто на війні вже котрий рік. Хоча б з 2022 року, не кажучи вже про динозаврів, які служать з 2014.
Яка саме мотивація - питання широке. Фінансова, соціальна (додаткова відпустка) чи ще якась інша, але ПОТРІБНА. Категорично потрібна!
Бо кількість СЗЧ, на жаль, аж ні разу не зменшилася, а людей, які вміють воювати, треба всіма методами заохочувати і мотивувати додатково.
2.Домобілізація.
Ми врешті приходимо до того, про що я кричу криком з 2022 року. А дійшли до того, що ухилянта ти не змотивуєш НІЯКИМ "пряником". Ні, абсолютно ніяким, не існує вже такого пряника, бо ІПСО противника на 5 балів провело операцію зі зриву мобілізації в Україні, ну і невміння деяких структур цьому протидіяти призвело до того, до чого призвело.
Тепер може спрацювати лише "батіг", причому батіг довгий і з шипами.
Мова вже навіть не про блокування рахунків та водійських прав, ні, це мало бути ще рік тому!!!
Тепер цього вже мало, на жаль.
Тепер тільки підвищення термінів ув'язнення (або створення штрафних підрозділів), збільшення разів у 5 кількості патрулів на вулицях, перевірка документів на кожному кроці, введення цензури (бо інакше протидіяти пропаганді ворога неможливо) і так далі.
На питання "а що, ми будемо як расія, да, да???!!! тиранія, концтабір, ко-ко-ко!!!" можу відповісти, що ні, ми не як росія. У них мобресурс втричі більший, фінансовий ресурс більший, і вони налаштовані грати вдовгу.
Тому ні, ми російські методи не можемо застосовувати. Ми повинні застосовувати втричі ЖОРСТКІШІ методи! Тільки так ми можемо вижити і перемогти!
Коли не будемо звертати уваги на скиглення сцикунів-ухилянтів, а почнемо з них формувати штрафбати. Коли за ухилення буде не штраф, а смертна кара.
Тоді можемо говорити про потенційну перемогу. Все, час для вмовлянь і просвітницької роботи вичерпано!
Але я розумію, що все вищесказане - лише мої вологі мрії і жоден політик (навіть якщо він розуміє необхідність цих рішень) їх вголос не озвучить, бо це означатиме політичну смерть для нього. 3/4 населення у нас, як відомо, є біомасою, а не громадянами, але вони мають право голосу, на жаль.
Тож тепер або політики підуть на жертви, ризикнувши своєю поілтичною кар'єрою (не вірю у це), або ми програємо.
Третього варіанту наразі не бачу.
