1️⃣ Що означає втрата суб’єктності?
Коли кажуть, що Україна чи Зеленський втратили суб’єктність — мають на увазі здатність держави впливати на власне майбутнє та ухвалювати рішення самостійно.
Ознаки втрати суб’єктності:
Рішення ухвалюють без тебе — питання безпеки, війни чи санкцій вирішують США, Росія чи Китай, а Київ навіть не запрошують.
Власні ініціативи ігнорують — українські пропозиції стають лише медійним шумом без впливу на фінал.
Лідер перетворюється на об’єкт торгу — Зеленського сприймають не як представника держави, а як фігуру, яку можна використати чи обійти.
Відсутність альтернативної позиції — Україна тільки реагує, а не формує порядок денний.
Символ замість голосу — присутність потрібна для фото, а не для реального впливу.
ОТЖЕ: суб’єктність втрачається тоді, коли держава стає не гравцем, а лише змінною в чужій грі.
2️⃣ Від Оману до Аляски — шлях втрати
Січень 2020 — Оман.
Поїздка Зеленського та зустріч із Патрушевим без інституційного супроводу стала першим сигналом кулуарної політики. «Випадковий» збіг із катастрофою літака МАУ в Ірані зробив його вразливим і дав Кремлю важіль тиску.
Особисте замість державного.
Зеленський вирішив зіграти у «велику політику» напряму, минаючи МЗС та інституції. Це зручно для Кремля: домовлятися з однією людиною легше, ніж із системою.
Втрата суб’єктності.
Після Оману його почали сприймати як індивідуального перемовника. Це дало іншим гравцям право говорити про Україну без України.
Серпень 2025 — Аляска.
Зустріч Трампа і Путіна відбулася без України та без Зеленського. Це стало публічним підтвердженням: майбутнє вирішується без Києва.
ОТЖЕ:
Від кулуарної залежності до офіційного усунення пройшло п’ять років. Оман був початком, Аляска — печаткою.
3️⃣ Що далі?
Переговори без нас.
Нові формати миру формуються між США, Росією та Китаєм. Україна — або статист, або підписант.
Внутрішня політика під зовнішнім диктатом.
Хто очолить країну, вирішуватиме не вибір народу, а баланс інтересів Трампа, Путіна й Сі.
Економіка як заручник.
Кредити, інвестиції й допомога залежать від готовності виконувати чужі умови. Це кінець економічної суб’єктності.
Суспільство проти влади.
У суспільства лишається голос. Чим довше Банкова тримається як «об’єкт», тим більше шансів на спротив «знизу».
Вибір ще можливий.
Суб’єктність можна повернути — якщо перейти від особистих ігор Зеленського до інституційної політики. Інакше країна залишиться «в меню», а не за столом.
4️⃣ Тет-а-тет з хуйлом, як продовження несуб’єктністі
Переговори тет-а-тет із Путіним — це повторення Оману. Там відсутні стримування і противаги, є ризик особистих угод «для себе», а не для держави.
Особисті інтереси замість національних. Один перемовник може піддатися тиску, шантажу чи спокусі.
Маніпуляції через вразливість. Кремль завжди будує стратегію на слабкостях персон. Згадайте стрімкі перемовини з Януковичем і президентом Вірменія після яких вони розвернули країни.
Папа Лев закликав до формату з кількома сторонами: там діє баланс інтересів і міжнародне право.
Для України, якщо її представляє лише Зеленський як «можновладець», реальна держава відсутня. Це і є вища форма несуб’єктності.
5️⃣ Колективна суб’єктність — єдиний захист
Якщо Україна стає перемовником разом із Європою (як пропонує Макрон чи Мерц) чи у форматі широкого посередництва (як закликає Папа Лев), вона відновлює не лише власний голос, а й входить у колективну суб’єктність.
Це означає, що рішення ухвалюються в системі балансів, де інтереси держави й суспільства враховані на рівні.
Лише такий формат гарантує, що нова влада в Україні постане не внаслідок зовнішніх змов, а завдяки вибору народу.
Уся логіка замикається так:
Оман → початок втрати.
Аляска → публічне підтвердження відсутності.
Тет-а-тет → пастка повторення.
Колективне посередництво → єдина можливість відновити суб’єктність і гарантувати справжній вибір для суспільства.
Зеленський цього явно не хоче. І ЄРМАК ТЕЖ. що змусить їх на це погодитися?
