"Цікаво чи змінять ватне керівництво Укренерго" - Костянтин Корзун

Вивчаючи ситуацію з кібербезпекою в НЕК “Укренерго”, я був просто шокований наскільки атмосфера у компанії нагадує совєцько-сталінські часи: з “єдино правильною” ідеологією, цькуванням та репресіями проти незгодних.

Але давайте по порядку.

Все почалося з того, що навесні 2025 у внутрішній мережі Укренерго з’явився російськомовний Телеграм-канал “Ніколаевскій Ваньйок”.

Ще раз: система кібербезпеки Укренерго свідомо дозволила функціонування у контрольованому периметрі неконтрольованого месенджера російського походження, власник якого має зв’язки з кремлем та спецслужбами країна-агресора. Яка постійно лупить ракетами по об’єктам того ж таки Укренерго.

Ця ситуація не сподобалася одній працівниці. На її прохання та з міркувань безпеки називатиму її “Людмила”. Працювала вона юристом, у кібербезпеці не розбиралася, але інтуїтивно відчувала, що все це дуже неправильно. А тим більше коли і її начальниця відділу та начальниця департаменту постійно переконували, буцімто “оті європейські правила та стандарти нам не підходять, нам значно більше підходять російські”. Звісно, усе це московською мовою.

Тому про існуючі загрози Людмила доповіла вищому керівництву компанії, бо безпосереднє було явно ватно-проросійське. Вище керівництво також не оцінило ініціативи, проігнорувавши доповідну. Але ж загрози російського впливу у корпоративній мережі залишалися, тому Людмила написала листа до ДКІБ СБУ та кіберполіції про цю ситуацію. Кіберполіція (як не дивно) поділяла занепокоєння Людмили щодо кібербезпеки в Укренерго (а скоріше відчула запах великих грошей, які можна витрусити з Укренерго по цьому факту). Як би там не було, за результатами перевірки заяви пані Людмили Кіберполіція направила до Печерського управління поліції м. Києва листа на 20 сторінках з переліком порушень – для відкриття кримінального провадження. Тому що у самої кіберполіції начебто немає своїх слідчих (це як? WTF?).

Але – о диво! – 20 сторінок порушень в Укренерго виявилося недостатньо і справа таємниче, але абсолютно очікувано вмерла, не народившись.

Звісно, у пані Людмили негайно почалися проблеми на роботі. А як може бути інакше, якщо у компанії панують совкові традиції переслідування незгодних? Людмилу позбавили премії, всіляко цькували, проводилися безкінечні перевірки її діяльності. Особливо департаментом безпеки, який гордо доповідав начальству про відповідність кіберзахисту міжнародним стандартам – маючи ворожого агента просто всередині корпоративної мережі.

Людмила розуміла, що таким темпом її скоро зжеруть, тому звернулася до “західних партнерів” – «Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії» ENTSO-E. Європейці сильно розхвилювалися з цього приводу – адже Укренерго начебто успішно проходило усі міжнародні аудити з кібербезпеки, і витратило на це великі гроші. А виходить, що все це брехня?

Ну тобто у керівника “Укренерго” сталися неприємності. А тому ініціаторку цього всього звільнили – просто викинули з компанії як сміття. Привід буквально виколупали з носу: начебто через “відсутність на робочому місці”. При тому, що працювала пані Людмила віддаленно. Під її будинок прийшло кілька колишній мусорів з Департаменту безпеки Укренерго, спитали якихось бабульок про Людмилу, ті сказали “півроку її не бачили” – і опа, доказуха успішно сфальсифікована. Пані Людмила подала до суду щодо незаконного звільнення, але ж ви знаєте наші суди: звичайна людина проти державної корпорації навіть теоретично не має жодного шансу. Тим більше, що тепер усю цю історію подають лише як “трудовий спір” – а зовсім не як боротьбу проти російської присутності на об’єкті критичної інфраструктури.

Шо там стюардеса Єрмака на посаді прем’єр-міністра казала про “термінову заміну наглядових рад усіх державних компаній”? Чи мені почулося?

Цікаво чи змінять ватне керівництво Укренерго. Бо якось я сильно сумніваюся.

А хто сумнівається у правдивості цієї історії чи у якійсь її частині – то у мене є приблизно сотня різних документів, які я майже годину обговорював із самою панею “Людмилою”. Яка наразі залишилася без брата (він нещодавно помер), без роботи, без засобів існування. Через цей скандал від неї пішов чоловік. А колишні начальники роблять усе, щоб вона не знайшла собі нову роботу.

Загалом ця історія загалом дуже схожа на мою: та ж безнадійна боротьба за правду, зрада колишніх учнів, друзів та однодумців, ізоляція від професії, погрози оточенню та потенційним роботодавцям.

На словах усі начебто за справедливість, за рівні права, за свободу слова. Але на ділі – сидять по кущах і бояться слово сказати проти начальства. А коли хтось, хто більше не може терпіти тупого свавілля, починає боротьбу проти Системи – зазвичай залишається проти неї сам-на-сам.

Таких прикладів “донкіхотства” стається в Україні все більше, але тупі квартальні русолюби продовжують керувати найбільшої країною Європи та поступово перетворюють горду націю на “запорєбрік на мінімалках”.

Чомусь після двох з половиною Майданів, українські чиновники так і не зрозуміли у чому суть демократії і як треба ставитися до власних співгромадян.

Для цих брехливих шарікових поняття “справедливість” залишається лише красивим гаслом для того, щоб красти та відправляти “двушечку на москву”.

За три роки вони не змогли (і не захотіли) захистити підстанції, зате за пару місяців зацькувати беззахисну жінку – отут вони герої.