Про "крах" долара США говорять десятиліттями, починаючи з Великої депресії.
Але він досі виконує роль ключової резервної валюти і є головним інструментом зберігання глобальної ліквідності.
Чи може щось кардинально змінитися ближчим часом?
У світі вперше постає альянс Глобального Півдня та ЄС щодо перегляду принципів долароцентричної фінансової моделі.
Європа проти гегемонії долара
Коли на "гегемонію долара" зазіхають у Москві або Пекіні, це не викликає особливого здивування.
Але коли про "обмеження впливу долара" каже президент Франції Еммануель Макрон — це вже щось нове.
До того ж лідер однієї з найбільших країн Євросоюзу додав "перцю": "Європа має готуватися до протистояння з США".
У розумінні Макрона, євро стає інструментом протистояння доларовій експансії.
Про це, зокрема, повідомило агентство Reuters, процитувавши Макрона:
"Коли відбувається явний акт агресії, я думаю, нам не слід схилятися чи намагатися досягти угоди. Думаю, ми вже кілька місяців намагаємося використати цю стратегію. Вона не працює".
Рецепт Макрона — спільні запозичення країн ЄС у євро, щоб створити конкуренцію доларовим облігаціям (трежеріс) та сформувати портфель стратегічних інвестицій в європейську економіку.
На такий крок Європу штовхає так званий "гренландський момент", тобто агресивні заяви США щодо юрисдикції над цим найбільшим у світі островом, що належить Данії.
А Макрон прогнозує й наступний етап трансатлантичного протистояння: після владнання торгової війни, може бути атака на ЄС за допомогою регулювання у цифровій сфері.
Таким чином торговельні війни та геополітичні розбіжності між США та ЄС можуть призвести ще до одного виду глобальної конкуренції — валютних війн між доларом та євро.
Новий інструмент запозичення ЄС як аналог американських трежеріс може стати сильним конкурентом для американських казначейських фінансових інструментів: векселів (короткострокові запозичення до 1 року), нот (середньострокові запозичення від 1 до 10 років) та облігацій (понад 10 років).
Спробуємо з´ясувати, наскільки збільшуються загрози для позицій долара США після таких заяв із Євросоюзу.
Але для початку варто окреслити глобальну рамку дискусії.
Глобальний Південь проти "світового дворянства"
Якщо Європа тільки-но обговорює питання валютних війн, то загалом у світі вже приходять до усвідомлення ідеї "глобальної валютної революції".
Йдеться про так званий Глобальний Південь — країни, які мають спільні риси: нижчий рівень доходу (порівняно з Заходом), історію колоніалізму та прагнення змінити чинний світовий порядок на свою користь.
Це своєрідний третій стан загальної світ-системи.
У такому контексті першим станом вважаються країни Заходу, а другим — "неоколоніальні утворення", які не входять ні до складу так званих західних країн, ні до неформальної коаліції Глобального Півдня.
Тут варто згадати історію Великої Французької революції, коли бунт третього стану стався саме через дисбаланс між його економічною роллю і набором політичних прав.
Тепер виникає схожа ситуація, тільки у масштабах усієї світ-системи. "Світове дворянство", або Захід, не хоче жити за новими правилами, бо його влаштовують старі, а Глобальний Південь вже не може так жити, бо ці правила не відповідають його економічній ролі у світовій економіці.
Очевидно, перед нами класична революційна ситуація.
Вона може реалізовуватися як у вигляді проксі-війн, так і торговельних та фінансових конфліктів, а також виявлятися у новій структурній кристалізації країн Глобального Півдня, наприклад, у форматі БРІКС.
Чого ж хочуть країни Глобального Півдня?
Найперше, демонтажу моделі нееквівалентного торгового обміну, в рамках якого фіатні резервні валюти (передусім долар США) обмінюються на реальні матеріальні активи Глобального Півдня.
Але демонтаж старої моделі — це прелюдія.
Головна мета — встановлення моделі еквівалентного обміну та розширення геополітичних прав країн Глобального Півдня відповідно до їхньої економічної ролі.
Це означає як відмову від елементів старої Бреттон-Вудської долароцентричної моделі глобальної фінансової системи, так і перегляд Ямайської валютної моделі так званих "ринкових курсів", яка в умовах домінування кількох валют перетворюється на ринковий "валютний монополізм", що працює на користь кількох країн за рахунок інших.
Нова модель — це приблизно те, про що говорив колишній глава Банку Англії Мервін Кінг.
Це курсова модель, заснована на мультичастотних операціях з матеріальними активами та набором послуг, яка формуватиме реальні курси цифрових національних та міжнародних валют у режимі реального часу із застосуванням штучного інтелекту.
Саме тому країни Глобального Півдня так активно розвивають проекти своїх національних цифрових валют і планують запровадження альтернативних міжнародних розрахункових систем, а США активно протидіють цьому.
Як бідні країни платять багатим $1,5 трлн на рік
У 2024 р. вийшло дослідження двох авторів Паризької школи економіки Гастона Ньєвас та Еліс Содано.
Вони глибокого проаналізували описані вище процеси на глобальній статистиці зростання.
Учені стверджують, що "надмірний привілей США став привілеєм багатого світу".
Зібравши велику базу даних, що охоплює весь світ (216 економік) за період 1970-2022 рр, Н'євас і Содано з´сясували, яким чином прибутковість іноземних активів та зобов'язань вплинула на різні групи країн з часом.
Резюмуємо висновки французьких учених.
Зараз багаті країни — це "акціонери світу", а бідні — "клієнти світу", як покупці в хлібній крамниці місцевого багатія, яким бракує грошей, тому їм записують борг у спеціальний "борговий зошит". І тут головний мажоритарний акціонер — це США.
Країни Глобального Півдня внаслідок функціонування такої моделі втрачають 2% свого ВВП щороку, а багаті, навпаки, набувають 1% ВВП.
Загалом, це приблизно $1,5 трлн на рік, які щороку передаються передусім США через долароцентричну глобальну систему.
Ці $1,5 трлн доларів бідні країни могли б витрачати на свій розвиток: економічні стимули, медицину, науку, освіту.
Чи є якась компенсація? Мізерна.
У рамках фінансового вирівнювання, через механізм міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄІБ тощо), багаті країни виділяють бідним у вигляді кредитів не більш як $100 млрд на рік, тобто щонайменше удесятеро менше, ніж ті інвестують у долароцентричну фінансову систему.
"Усупереч колишнім переконанням, позитивна різниця в прибутковості не виникає через те, що багаті країни інвестують у більш ризиковані чи прибутковіші активи.
Навпаки, це результат того, що багаті країни отримали доступ до боргів під низькі відсотки, як державні, так і приватні, внаслідок того, що такі багаті країни є емітентами міжнародних резервних валют", — стверджують дослідники.
Вони також пропонують низку заходів, які скасують такий валютний "привілей США": податкова реформа, запровадження глобальної резервної валюти замість долара, реорганізація системи управління міжнародними фінансовими інститутами, такими як МВФ.
Отже, ця система може бути змінена згори, внаслідок поступального реформування, ініційованого спільно Заходом та Глобальним Півднем або буде зруйнована знизу в результаті Революції Глобального Півдня та його антагонізму із США.
Чи з'явиться егалітарний світ замість елітарного, покаже час, але можна сказати, що вперше постав альянс Глобального Півдня та ЄС щодо перегляду принципів функціонування долароцентричної світової фінансової моделі.
Хто і скільки вкладається в доларові активи
Чистий приплив інвестицій у фінансові інструменти американських емітентів, включно із залученнями в казначейські трежеріс, у 2025 р. становив $1,5 трлн: $800 млрд надала Європа, $400 млрд — офшори, наприклад Каймани, 300 млрд — Азія.
З Африки та Латинської Америки чистого припливу у доларові інструменти майже немає.
Таким чином, фінансова стабільність США (фондування долара) забезпечується "стопленням жиру" в Європі, легалізацією капіталу через офшори та вибиванням у прямому розумінні інвестицій в азійських партнерів.
При цьому Китай, який раніше був найбільшим інвестором в економіку США в процесі витіснення китайських товарів з американського ринку почав поступово виводити свою ліквідність із доларових інструментів.
Із завершенням епохи негативних процентних ставок у Японії, закрився й багаторічний керрі-трейд: фондування в ієні під нуль із вкладенням у трежеріс під 2–4%.
Динаміка інвестицій з Японії до США поки що позитивна, але поступово сповільнюється.
Зараз фінансова зв'язка США — ЄС і є справжнім "атлантизмом". У цьому контексті, Америка та Європа — це сіамські близнюки: їх поділ призведе до "банкрутства" США та переліквідності Європи (а це теж погано).
Для "виймання" офшорної ліквідності США планують зберігати більш лояльні умови фінансового моніторингу, ніж у ЄС.
Це забезпечить надходження капіталу з офшорних зон, таких, як, наприклад, Кайманові острови.
А до Азії вони застосовуватимуть тактику вибивання інвестицій на Близькому Сході і тарифів для великих азійських країн-експортерів.
Що загрожує цій моделі?
Лише одне — поява альтернативного інструмента інвестування у вигляді нового гегемона.
Тому США зроблять усе, щоби він не з'явився.
Настав час розглянути статистику ринку трежеріс США.
На першому місці в рейтингу — Японія з $1,19 трлн, на другому — Британія з $866 млрд. Китай із 684 млрд — на третьому.
Країни-тримачі трежеріс, $ трлн
За 2025 р. найбільше купили трежеріс такі країни як: Японія — на $124 млрд, Бельгія — на $103 млрд, Канада — на $89 млрд, Норвегія — на $50 млрд, Франція — на $37 млрд.
Утім, численні країни також виходять за американського боргу.
Найбільше "схуднули портфелі" Китаю — на 76 млрд, Індії — на 36 млрд та Бразилії — на $33 млрд.
Поки що відтік інвестицій в доларові казначейські інструменти з портфелів країн Глобального Півдня компенсує Європа і Канада.
А ось статистика грудня 2025 р. здивувала: у лідерах скорочення портфелю трежеріс вже Британія — мінус $23 млрд.
Це вже щось схоже на "особливу позицію", але ще не стосується ЄС.
Брюсельські бонди
Утім, 2026 р. може стати початком поступового скорочення інвестицій країн Євросоюзу в доларові фінансові інструменти.
Такий ризик є.
Обсяг скорочення може становити 10–20% від сьогоднішнього рівня (нагадаємо, це $800 млрд чистих інвестицій в доларові фінансові інструменти американських емітентів всіх видів).
Ключовим тут стане активація чи відстрочення запуску європейського аналогу трежеріс — спільних бондів (облігацій) ЕС.
Це можуть бути облігації окремих країн Європи, наприклад Німеччини чи Франції.
Йдеться саме про централізований випуск європейських облігацій, щось на зразок "брюссельських бондів".
Який це може бути обсяг?
Станом на кінець 2025 р. відношення державного боргу до ВВП Євросоюзу становило 82,1%.
Для зони євро цей показник сягає 89%.
Звісно, емісія бондів ЄС передусім стосуватиметься саме єврозони.
Указаний рівень заборгованості перевищує відомий маастрихтський критерій на рівні 60% (хоча в ЄС вже давно зрозуміли, що цей критерій занижений і стримує можливості євро стати інструментом накопичення глобальної ліквідності).
Розглянемо ситуацію, коли борговий індикатор в Євросоюзі буде збільшено до 100% ВВП.
Це означає, що "брюсельські бонди" можуть розраховувати на залучення приблизно $2 трлн глобальної ліквідності.
І потім потенційний приріст на $100 млрд щороку (на рівні дефлятора ВВП в ЄС).
Подвійний удар по долару і зміна курсу
Якщо програма емісії "брюсельських бондів" буде розрахована на ближчі п´ять років, це означатиме "перехоплення" глобальної ліквідності з доларових інструментів і перенаправлення цих потоків в євро в еквіваленті $300 млрд щороку.
Це сформує суттєвий попит на євро і може повернути пару долар-євро у формат паритету: співідношення курсів 1 до 1.
Якщо ж тим часом азійські та африканські країни переходитимуть на китайські платіжні механізми, долар зазнає подвійного удару.
Втім, глобального краху долара не буде, допоки США контролює 60% світового фондового ринку.
Та й Євросоюз не зацікавлений в найгіршому сценарії для американської валюти: в планах лише створення конкуренції та перетворення євро на інструмент структурного розвитку економіки ЄС шляхом залучення глобальної ліквідності зі всього світу.
Тобто мета ЄС — активно включитися в глобальний нееквівалентний обмін на свою користь.
І Китай тут стає тимчасовим спільником.
Зараз на користь долара — більш високі процентні ставки Федеральної резервної системи (ФРС), аніж ставки Європейського центробанку (ЄЦБ) за співмірного рівня ризиків у Сполучених Шатах і Євросоюзі.
Тобто ЄС треба або збільшити базові ставки (що неможливо, бо негативно вплине на слабку еконмоіку), або продемонструвати менший ризик, аніж у США.
А це можливо лише у випадку завершення війни Росії проти України.
Наразі США у контексті програми реіндустріалізації та стимулювання експорту, зацікавлені у політиці "дешевого долара".
Це буде штовхати курс євро/долар до позначки 1,1.
Хоча, з іншого боку, диспаритет ставок ФРС та ЄЦБ на тлі загрози світової економічної кризи, штовахатиме курс на горизонт 1,3.
Ближчим часом ми побачимо битву цих тенденцій.
Україні ж у цьому контексті треба переводити курсову політику на "кошик валют", включаючи до нього долар і євро у певних пропорціях.
Зближення Європи і Глобального Півдня
Втім, навіть загроза переліквідності, про яку йшлося вище, може штовхнути Євросоюз в протилежний бік від США, якщо суперечності на кшталт "гренландського синдрому" між партнерами накопичуватимуться.
Нова політика США максимально сприяє поступовому зближенню європейського Союзу із Глобальним Півднем для формування сильної позиції Європи в "атлантичному діалозі" із США.
Укладання масштабної торгівельної угоди між ЄС та Індією — цьому доказ:
Нова доктрина США: від донора до митаря
Нова парадигма Білого дому зводиться до того, що не Америка має інвестувати геополітичний ресурс у ЄС (в контексті протистояння з РФ), а ЄС — в Америку (в контексті її протистояння з Китаєм).
Адже, на думку Вашингтона, саме протистояння з Китаєм — екзистенційний виклик для Західного світу, і США є фронтменом цієї боротьби.
Тому союзники мають "скинутися" для того, щоб Америка перемогла в цьому клінчі двох світ-систем.
Китай тим і небезпечний для США, що є альтернативною світ-системою, як свого часу СРСР.
Тепер США більше не сплачуватимуть ні за "демократичний шлях розвитку", ні за лібералізм, ні за трансгуманізм, ні за "особливості національної трансгендерної політики" де-інде у світі.
Все буде з точністю до навпаки: охочі дружити з Америкою, торгувати з нею, заробляти на її преміальному ринку збуту, користуватися її захистом — платитимуть їй.
З донора Америка перетворюється на реципієнта, глобального митаря та збирача геополітичних рент.
Євросоюз у цій моделі має заплатити "ренту безпеки" за американську "ядерну парасольку". А також торгову ренту у вигляді мит, енергетичну ренту за доступ до американських енергоресурсів.
У розумінні США Китай повинен платити технологічну ренту і відмовитися від амбіцій інноваційного лідерства.
З України потребують ресурсної ренти у вигляді рідкісних мінералів.
На кону стоїть контроль за системою нееквівалентного глобального обміну, а також за інструментарієм у вигляді застосування своїх, а не чужих фінансових інструментів.
А це спроможність покривати внутрішні дефіцити та дисбаланси, багатіти та купувати за свою фіатну резервну валюту будь-який матеріальний ресурс.
Це створює величезні переваги: більше не треба контролювати колонії — важливіше контролювати фінансові транзакції таких країн .
Утім, "довіра, особливо міжнародна, — це тендітна квітка", — так писав у 1961 р. Вільям Трейбер, посадовець ФРС США, якого цитує The Economist, додаючи:
"Ми повинні постійно бути пильними та вести наші монетарні та фіскальні справи таким чином, щоб не дати жодної підстави тим, хто за кордоном, ставити під сумнів остаточну стійкість долара".
Як казав Антуан де Сент-Екзюпері, "ми відповідальні за тих, кого приручили".
Країни Глобального Півдня, еліти яких позбавляються "ідеологічного контролю" з боку США, перестають бути слухняними.
Цифровий хід Китаю
А тут і Китай запроваджує нову міжнародну систему розрахунків Renminbi Digital (засновану на цифровому юані, або e-CNY, та технології блокчейн), яку вже називають аналогом системи SWIFT.
Renminbi Digital дозволяє проводити швидкі транскордонні платежі між банками та компаніями і вже протестована в країнах АСЕАН та ОАЕ.
Вона не потребує наявності доларової клірингової інфраструктури (тобто захищена від санкцій) і дуже швидка: розрахунки відбуваються миттєво, швидше за традиційні банківські перекази.
Архітектура системи трирівнева:
Народний банк Китаю (емітент), комерційні банки і міжнародні розрахункові шлюзи.
До того ж існує й система CIPS (Транскордонна міжбанківська платіжна система) для клірингу в юанях.
Всі ці системи є частиною стратегії Китаю з юанізації глобальної фінансової системи.
Долар їде з ярмарку
Зараз центробанки світу скорочують частку долара в своїх резервах: вона впала з 72% у 1999 р. до приблизно 57% від загальної суми резервів у майже $12 трлн.
Зокрема, $3,9 трлн активів світових центробанків припадає на американські трежеріс (майже 34%), а $3,86 трлн резервів — це вкладення центробанків у золото, тобто ці види резервних активів зрівнялись між собою за обсягом вперше за останні 30 років (а отже, вперше з моменту настання епохи моноплярного світу після розпаду СРСР).
Цей факт і є індикатором того, що моноплярність як геополітичне явище завершилось і настає епоха неполярного світу (більш правильний термін, аніж багатополярність).
США потрібен слабкий долар для реіндустріалізації та підтримання експорту.
ЄС та Глобальний Південь у цьому допоможуть.
Відновити тренд "сильного долара" може лише Глобальна криза з епіцентром у ЄС чи у країнах Глобального Півдня (наприклад у Китаї, Індії, Індонезії).
Втім, це нічого стратегічно не змінить — долар їде з ярмарку.
Правда треба зауважити, що, враховуючи теорію інерційності великих світ-систем, їхати буде довго, щонайменше до 2050 р.
