Останні два десятиліття, особливо помітно, що російська зовнішня політика дедалі більше спирається не тільки на класичні інструменти державної влади, тобто армію, дипломатію чи економіку, росія застосовує модель, яку можна описати як “державу-аутсорсера насильства”, проте, що дуже важливо, держава фактично “аутсорсить” насильство недержавним акторам. Йдеться про кримінальні мережі, приватні військові компанії, хакерські групи та інші структури, які формально не належать до держави, але працюють у її інтересах.
Така система не випадкова, це фактично результат еволюції російської політичної та кримінальної системи після розпаду СРСР. І якщо у 1990-х роках російська організована злочинність була хаотичною і часто діяла незалежно від держави, то з приходом до влади путіна ситуація змінилась. Тоді вже інтереси силових структур і кримінальних груп почали поступово інтегруватися в єдину систему влади. І у результаті сформувався механізм, у якому держава не знищує кримінальні структури, а інкорпорує їх у свою політичну та безпекову архітектуру.
Чому так відбулось? Після хаосу через розпад СРСР у 90-х в країні існувало багато незалежних центрів сили, тобто це ті самі олігархи, кримінальні групи, приватні охоронні структури, і на початку 2000-х Кремль розумів, що треба вирішувати цю проблему. Завданням нової влади стало не знищити ці структури, а підпорядкувати їх державі. Саме тому російська модель розвивалася не як “держава, захоплена мафією”, а швидше як держава, яка поглинула кримінальні мережі і почала використовувати їх у власних інтересах. Ще один не мало важливий елемент – економічний, адже під час переходу від планової до ринкової економіки відбулася масова і часто хаотична приватизація державних активів.
Цей процес, який багато дослідників називають “спонтанною приватизацією”, і дозволив кримінальним групам накопичити значні фінансові ресурси і вплив. Тому для держави вони були вигідні і потенційно могли виконувати значну кількість функцій. У цій системі правила доволі прості: кримінальні структури можуть заробляти гроші, але вони не повинні діяти проти держави, і частина прибутків або послуг спрямовується на користь політичної системи. У результаті виникла своєрідна симбіотична модель, де організована злочинність і держава взаємно підсилюють одна одну.
Найяскравішим прикладом “аутсорсингу насильства” стала діяльність приватних військових компаній, і найвідоміша з них ПВК «Вагнер». Ця структура з’явилася приблизно у 2014 році, її створення пов’язують з колишнім офіцером російської військової розвідки Дмитром Уткіним, а публічним обличчям довгий час був бізнесмен Євген Пригожин. Але є і особливість, адже на відміну від класичних ПВК, «Вагнер» працював за особливою моделлю, в якій військові послуги обмінювались на доступ до природніх ресурсів, адже все ж таки для Пригожина це бізнес. Формально це не частина російської армії, але на ділі функції ті ж самі , тобто те , що раніше було монополією держави, а саме застосування збройної сили за кордоном, стало роллю «Вагнера».
Переваг для Кремля більше ніж недоліків, адже умовно якщо операція провалюється або ж викликає міжнародний скандал, то Кремль легко може заявити, що це все ж «приватна ініціатива». Наступна перевага в гнучкості, адже ПВК можуть діяти там, де офіційна армія геть ніяк не може бути присутньою. Ну ще один важливий бенефіт полягає в тому, що частину своїх операцій такі структури фінансують самі. І звісно очевидно, що саме останній пункт став ключовим елементом формування російської моделі. Як приклад у Судані пов’язані з «Вагнер» структури створили компанію «Meroе Gold», яка отримала доступ до золотих родовищ і займалась контрабандою ними.
У період з лютого 2022 року по лютий 2023 року під контролем структур Вагнера з Судану було вивезено близько 32,7 тонн золота на суму майже $1,9 млрд, використовуючи вплив на військову хунту країни. А у Центральноафриканській Республіці подібні компанії розширили діяльність у гірничодобувному секторі після 2018 року. «Вагнерівці» контролюють цінні шахти, включаючи золоті копальні, наприклад, у Ndassima, і тому можуть забезпечувати стабільний дохід своїх же фірм через контрабанду та контроль над шахтами. Тобто схема в усіх країнах схожа – режим отримує військову підтримку, після чого російські структури отримують доступ до родовищ золота, алмазів або ж і інших ресурсів, і таким чином частина прибутків повертається до російських політичних і бізнесових мереж.
Паралельно з ПВК Кремль активно використовує транснаціональні кримінальні мережі. За останні 30 років російська організована злочинність перетворилася з локальних банд на складні міжнародні структури, які працюють у десятках країн. Ключовим елементом цієї моделі є фінансування. Фактично доходи від кримінальної діяльності можуть використовуватися як “чорна каса” для гібридних операцій і це включно з кібератаками, політичними кампаніями впливу та навіть замовними вбивствами. Їхня діяльність охоплює наркотрафік, контрабанду, кіберзлочинність, фінансові махінації, незаконну торгівлю санкційними товарами. Такі мережі співпрацюють із кримінальними угрупованнями Європи, Центральної Азії та Близького Сходу. А для держави це створює готову глобальну інфраструктуру, яку можна використовувати для різних операцій починаючи від фінансування політичного впливу, і до організації саботажу.
Чому ж росія переходить до аутсорингу насильства? Відповідь на це питання просте – після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну попит на такі інструменти влади різко зріс. І Росія зіткнулась з двома проблемами першочергово це дефіцит кваліфікованих кадрів, а інший момент – різко збільшились кількість операцій від бойових і до кібероперацій. У таких умовах використання кримінальних структур і недержавних акторів стало прагматичним способом компенсувати нестачу ресурсів. Проте ця модель має і ризики. Зростаюча роль посередників, в даному випадку приватних компаній, кримінальних груп та бізнес-еліт означає, що російська зовнішня політика дедалі більше залежить від інтересів цих акторів, а не від централізованих державних інституцій.
Для Європи теж є наслідки. Для європейських держав ця модель створює новий тип загрози. Йдеться не лише про традиційні військові ризики. Значно небезпечнішою стає гібридна активність, яка поєднує в собі кримінальні мережі, політичний вплив, кібероперації, інформаційні кампанії і економічний тиск. Саме тому у 2024 році Європейський Союз навіть створив новий санкційний механізм проти осіб і структур, які беруть участь у дестабілізаційних операціях Росії. Це свідчить про те, що загроза розглядається вже не лише як кримінальна, а як елемент геополітичної стратегії.
Система, яка сформувалася в Росії, значно відрізняється від традиційної моделі державного застосування сили. Кремль створив гібридну архітектуру насильства, де поряд із регулярною армією діють:
– приватні військові компанії
– кримінальні мережі
– кіберугруповання
– напівлегальні бізнес-структури
Усі вони виконують різні функції, від фінансування до військових операцій, але працюють у межах однієї стратегічної логіки: розширювати геополітичний вплив Росії, мінімізуючи політичну відповідальність держави. Саме тому модель «держави-аутсорсера насильства» стала одним із ключових елементів сучасної російської гібридної війни. І поки ця модель існує, боротьба з російським впливом буде означати не лише протидію державі, а й протидію глобальній кримінальній інфраструктурі, яка дедалі тісніше переплітається з політикою та безпекою.
Секція “Дельта” групи “Інформаційний Спротив”
