У 1919 році американський президент Вудро Вілсон особисто переконав чотирнадцять держав заснувати Лігу Націй. Повернувся до Вашингтона з готовим документом і подав його у Сенат. Той проголосував проти двічі, у листопаді 1919-го і в березні 1920-го. В результаті, США не вступили до організації, яку самі ж придумали.
У 1956 році радіо Voice of America роками транслювало на Схід Європи простий меседж: США підтримають народи, які повстануть проти радянського ярма. Угорці повстали, 23 жовтня студенти вийшли на вулиці своїх міст. Через одинадцять днів радянські танки увійшли до Будапешта, а США видали публічну заяву зі співчуттям. Ейзенхауер не втрутився, бо зважав на ризик ядерної війни, і це, мабуть, було раціональним рішенням, тільки угорці про цей розрахунок заздалегідь не знали. Вони орієнтувалися на американські слова, а не на американську геополітичну арифметику.
У 1972 році Кіссінджер особисто пообіцяв курдському лідерові Барзані, що США підтримають повстання проти Іраку. ЦРУ каналізувало понад двадцять мільйонів доларів і більше тисячі тонн зброї. Три роки курди воювали, тримаючись на цих обіцянках. А в березні 1975-го Іран і Ірак домовилися між собою, і Кіссінджер наступного дня просто "закрив кран". Барзані написав листа: «Your Excellency, the United States has a moral and political responsibility to our people». Відповіді не було. Пізніше, вже перед Конгресом, Кіссінджер пояснив свою логіку коротко: «Covert action should not be confused with missionary work». Мабуть, найточніше формулювання американської зовнішньої політики за всю її історію.
Це я здалеку підводжу до нафти)) Трамп у жовтні минулого року ввів санкції проти Роснєфту і Лукойлу, міністр фінансів Бессент назвав це сигналом Путіну: терпіння Вашингтону вичерпано. Потім у березні, коли ціни на нафту підскочили через іранську війну, з'явився перший «тимчасовий виняток». Потім другий. Потім Бессент сказав «більше такого не станеться». І ось це сталося втретє. І знову «тимчасово», і знову «для вразливих країн», і знову дата наступного перегляду рівно через місяць.
Справа в тому, що так влаштована система ухвалення рішень в США. Американська зовнішньополітична дія ніколи не була обіцянкою однієї людини - це завжди взаємодія між президентом, Конгресом, бізнес-лобі, виборчим циклом і цінами на бензин (або правом на зброю).
З цього для нас є практичний висновок. Будувати безпеку на американських обіцянках - не надто надійно. Адже класик сказав - в політиці немає друзів, є лише інтереси. Поки американцям вигідно, щоб Україна трималася, вони нас підтримуватимуть. А відповідь на питання, що буде, коли стане вигідніше щось інше, власне і дав Кіссенжер.
Covert action should not be confused with missionary work.
