"Ніколи українці не будуть пов’язувати «батьківщину» з політиками чи владою" - Олена Степова

«Поменяла третью Родину не выезжая из Свердловки» (рос) - так оцінюють свою ситуацію мешканці окупованого Свердловська (Довжанськ) Луганщина. Сварять молодь за відсутність патріотизму, неповагу до Батьківщини, тобто «родины лнр», називають росію «большая родина», своє місто «маленькая родина» й верещать, що будуть воювати та вбивати за «свою родину», але радо змінюють її на іншу з придихом «та все равно рубли или гривны лишь бы зарплату платили».

Читала, думала, розглядала ситуацію, бо ж цікава тема. Я взагалі люблю роздивлятися ОРДЛО під «мікроскопом», вивчати, досліджувати. Це, як вивчення плісняв у чашці Петрі, завжди можна дізнатися щось нове, поштиркати паличкою, а головне, що потім усе це  утилізувати, щоб воно не нашкодило світу.  

У мешканців ОРДЛО, як й у росіян дивне відчуття Батьківщини, «родини» російською. В них Батьківщина це не місце де вони народилися та з яким їх пов’язує етнічний, культурний та історичний зв'язок, родинний спадок, а назва країни в якій вони живуть.

Можливо це тому, що в СРСР не було поняття «батьківщина», бо ж «мой адрес советский союз», тому дуже багато й українців, й росіян вважають СРСР своєю єдиною батьківщиною. Тобто не місце де народилися, наприклад, село чи край, чи область, а саме державу.

Можливо це через те, що більшість мешканців ОРДЛО це хоч народжені на Луганщині, але не корінні мешканці, бо їх батьки сюди приїхали в часи розбудови Донбасу.

Можливо це через те, що у часи СРСР знищувалися будь які прив’язки до коріння роду, етносу, історії, виховувалась людина-перекоти поле, яка заради «родины» могла знищити свій рід.

Ну, ось вони кажуть про три (чотири) батьківщини які змінюють не виходячи з хати, це СРСР, Україна та «лнр» й росія. Мешканці Луганщини жили в Луганській області, потім в Ворошиловградській області, потім знову у Луганській це за часи СРСР, потім час Незалежності України й ось їх «ригспублика». Усе це для них три батьківщини, якщо не брати за увагу росію, бо більшість мешканців ОРДЛО не відчувають себе частиною нової «родины». Назвуть «лнр» ще якось, зроблять частиною Афганістану, буде у цих людей четверта чи п'ята «родина».

Чому так? Не знаю, бо в мене інше явлення про батьківщину ніж у тих, хто залишився жити в окупації. Для мене Свердловськ не є батьківщиною, ну, можна сказати малою батьківщиною, як прийнято, але для мене не має «малої», «середньої» чи «великої» батьківщини, є Україна, ото й усе. Можливо тому мене бісить усі ці «ви понаїхали» в бік біженців з окупації – рука не підіймається називати нас переселенцями- куди понаїхали, це наша Україна й будь де ми вдома. А люди ділять Україну на «малу», «велику», на «мою», «не вашу» чи «вашу», «це наше село», «це наше місто», можливо тому стільки агресії та несприйняття українцями українських біженців.  

Але трошки тригернуло, що Україну в ОРДЛО люди таки вважають батьківщиною. Що цікаво, вони вважають батьківщиною СРСР й  Незалежну Україну, а не Україну в складі СРСР, тобто у тих, хто у віці 40-70 років час Незалежності таки відклався як окремий період, це добре.

Не зважаючи на майже примусову та цілодобову мілітарі-пропаганду в ОРДЛО, молодь не стала патріотами «лнр» чи росії, чи «ригспублики», я про це розповім окремо, теж цікаве дослідження. Тому люди у віці, які виховані на радянський пропаганді, не розуміють сучасну молодь, яка не любить свою «родину лнр», не любить росію, та взагалі нічого не любить окрім грошей. От радянська людина народжувалась та жила лише з однією ціллю- вмерти за Батьківщину. А сучасна «ригспубліканська» молодь не хоче ні вмерти, ні цієї самої батьківщини, не розуміє навіть цієї дурної цілі «жить, чтобы умереть во имя Родины».

Тому такі розмови. Тому трошки й сама для себе повідповідала, що я відчуваю, коли кажу «Україна», «Батьківщина», «родіна» чи «родина», попитала дітей, сусідів. Ось, що склалося. Для українців Батьківщина, це не тільки країна, на перше місце ми ставимо місце народження. Тобто люди на питання «що для вас Батьківщина» не кажуть про партію, державу, владу, а про «я тут народилась (народився), це мій край (село, земля). От «земля», як визначення Батьківщини, я чула найчастіше. Це наша (моя) земля! Це говорить про тісний зв'язок нас з нашим історичним корінням. Земля-Україна-ми (народ) є тотожними поняттями для більшості українців. Що цікаво, при слові «батьківщина» ніхто з моїх співрозмовників не завів «пісню» про патріотизм, борг, владу. Тільки про «моя земля, мій дім, мої діти, моя сім’я, мої діди, наш рід».

В росіян ситуація зовсім інша. «Родина»-рос. для них це триколор, путін, патріотизм, імперія, сила, війна, слава, перемога, держава. Вони розділяють «родину» на малу й велику, й «наша родина там где мы, русские». Люди без коріння, без роду, таке собі, де ліг спати чи посцяв -там й «родина».  

Тобто у російській  культурі поняття «Родина» (Батьківщина) має глибоку специфіку, сформовану  ідеологічним впливом держави. Фактично там склався державно-ідеологічний конструкт, тобто відбудована сакралізація держави, а через поняття «родина-мать» держава набула матріархального архетипу, фактично підмінив собою жінку-мати, яка народила дитину, тому росіянам легко померти за архетип родини-матері.

Російська влада (як за часів Російської імперії та СРСР, так і за сучасного режиму путіна) традиційно використовує слово «Родина» для маніпуляції та мобілізації суспільства.  Як у часи СРСР так й на росії поняття країни (народу, землі) та держави (влади, режиму) навмисно склеїли в одне ціле, бо так легше маніпулювати людиною й вимагати від неї жертовності заради «родины-матери».

В них навіть «родина-мать» це не архетип жінки, яка народжує нове життя, а архетип війни- жінки яка жертвує своїх дітей.  

Українці не пов’язують Батьківщину з владою чи політичним режимом. Тю, в нас тих політиків, хоч греблю гати, а Україна-одна. А ось для росіян поняття «путін- це батьківщина» святе.  

Ніхто з українців, що виїхали за кордон ніколи, я це підкреслю, ніколи не тягнуть за собою адміністративні кордони своєї Батьківщини. Вони чітко усвідомлюють- Україна он тамочки, ми ось туточки, сумуємо, ностільгуємо, любимо, зберігаємо у своїй родині українські традиції, але наша батьківщина це в штаті Техас, не у Канаді чи у Польщі, а в Україні.

У росіян  поняття «Родина» рос. виходить за межі адміністративних кордонів РФ, бо воно маркується не землею де народилась людина, а російською мовою, культурою, горілкою, балалайкою, піснями. Тобто там, де говорять російською, де є російська культура, росіяни схильні бачити «свій» простір, що підживлює концепцію «руского міра» й дає їм право «воевать за Родину» будь де, навіть у Франції.

А ось цього (виходити у сприйнятті «родины» за межі адміністративних кордонів лише через мову, триколор чи балалайку) не має у менталітеті мешканців Сходу України, окупованої Луганщини, тому в них «родина» змінюється «не выходя из дома» виключно через паспортні данні, тобто назву місця проживання. Тому, якщо чи коли, росія відповзе за межі державних кордонів України на свою «родину», мешканці ОРДЛО знову легко й не вимушено змінять «родину» на «батьківщину» не виходячи з хати за умови відновлення державних символів та паспортних даних, звісно, якщо будуть живі.  

Ось такі в мене думки після спостереження за мешканцями чашки Петрі, закреслено, мешканцями ОРДЛО.

От нам з козами легше з розумінням того, що є наша батьківщина, бо по паспорту ( а у кіз є паспорт) кози приписані у селі на Канівщині, як і я, і це наша земля, наші поля, ліси, які ми дуже любимо, бо ми чуємо їх пісні й казки, чуємо свій рід, і я не можу прийняти слово «переселення», бо я просто повернулась додому до свого роду та своєї землі, але я є біженка, бо я бігла не у пошуках нової «родіни», а бігла від смерті та війни, які несла росія та її прихильники.

І ніколи українці не будуть пов’язувати «батьківщину» (хоче це слово й намагалися політизувати за російським принципом) з політиками чи владою. Ніколи! Бо для українців немає нічого святішого за землю, лани, поля, ліси й річки. Політики змінюються, зраджують, тікають, а Україна була, є та буде завжди і ми, українці, колись повернемо собі вміння чути силу своєї землі.