Історія Михайла Подоляка цікава не одним скандальним фактом.
Цікава саме сукупністю фактів.
Бо якщо скласти його професійну біографію, сімейний бекграунд, нинішню історію з FIDE, а поруч поставити Арестовича й Мендель, виникає вже не питання про одну конкретну людину.
Виникає питання про кадрову філософію Банкової.
ПОДОЛЯК ДО ЗЕЛЕНСЬКОГО
До Офісу президента Михайло Подоляк прийшов не як політик із багаторічною сталою ідеологією.
Він прийшов як професійний медійник і політтехнолог.
Після депортації з Білорусі працював в українських медіа, а згодом опинився в середовищі людей, близьких до влади Януковича.
Подоляк сам визнавав співпрацю із Сергієм Льовочкіним. У 2011 році його називали консультантом Юрія Іванющенка — того самого Юри Єнакіївського. Того ж року він був серед небагатьох журналістів, яких запросили до Межигір’я на зустріч із Віктором Януковичем.
У 2015 році Подоляк консультував Сергія Думчева і його надзвичайно дорогу київську кампанію «Руху за реформи».
Тобто перед нами була цілком сформована професія:
політичні комунікації, антикризовий менеджмент, медіа, кампанії, робота з різними замовниками.
І вже у квітні 2020 року такий фахівець приходить до Андрія Єрмака як антикризовий радник.
ІЗ ПОЛІТТЕХНОЛОГА — В ГОЛОВНИЙ ГОЛОС ВЛАДИ
Далі відбувається дивовижна трансформація.
Людина, яка працювала з представниками зовсім іншої політичної епохи й іншого політичного середовища, поступово стає одним із найвпізнаваніших голосів Банкової.
А після 24 лютого — одним із найжорсткіших антиросійських комунікаторів української влади.
І тут важливий ще один контекст.
Сам Зеленський прийшов у політику не з ідеологічної партійної школи, а з великого пострадянського телебачення. У 2010–2012 роках він був генеральним продюсером телеканалу «Інтер» і входив до його керівництва.
Тому медійний працівник із дуже гнучкою політичною біографією для цієї системи міг виглядати не чужорідним елементом, а цілком знайомим професійним типом.
І саме тут для мене починається головне питання:
що Банкова вважала головним критерієм при виборі людини, якій доручили пояснювати суспільству політику держави?
Її політичну біографію?
Систему переконань?
Чи здатність професійно продавати потрібний у конкретний момент політичний меседж?
БРАТ — ПОЛКОВНИК, ОРДЕНИ І ВІЙСЬКОВА РОЗВІДКА
Окрема історія — старший брат Михайла Подоляка, Володимир.
На фотографії на його могилі він зображений у формі полковника російської армії.
На грудях видно два ордени Мужності, нагрудний знак «За службу у військовій розвідці» та інші російські військові відзнаки. Біля могили зафіксували вінок «від колективу ЦПС», який дослідники пов’язують із Центром підготовки фахівців російської військової розвідки.
За новими даними OSINT-проєкту Killed in Ukraine, отриманими з витоку Росстату, Володимир Подоляк загинув 19 травня 2024 року в окупованій Кирилівці Запорізької області, а його смерть була пов’язана з бойовими діями.
Тобто це був не просто абстрактний «військовий пенсіонер».
Перед нами — полковник російської армії, кавалер двох орденів Мужності, людина з відзнакою за службу у військовій розвідці, яка загинула на окупованій українській території під час війни.
І тут питання вже не до родинних стосунків.
Питання до кадрової системи української влади.
Невже цей бекграунд узагалі не був фактором для органів, які перевіряють людей, що отримують доступ до найвищого політичного центру держави?
Невже ні робота самого Подоляка з людьми епохи Януковича, ні настільки специфічний сімейний військовий контекст не викликали особливої уваги?
Цікаве питання.
А ПОТІМ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ FIDE
У вересні 2026 року новим президентом Міжнародної федерації шахів став Тимур Турлов.
Саме Турлов висунув Михайла Подоляка на посаду віцепрезидента FIDE.
Турлов із жовтня 2022 року перебуває під українськими санкціями.
І ось один із головних публічних представників Банкової погоджується стати віцепрезидентом міжнародної структури під керівництвом людини, яка перебуває під санкціями тієї самої України, від імені влади якої Подоляк роками говорить.
Причому Федерація шахів України публічно виступила проти призначення Подоляка і росіянина Павла Колобкова віцепрезидентами FIDE.
Факт залишається дуже простим:
радник Офісу президента України стає віцепрезидентом FIDE у команді підсанкційного в Україні керівника.
І це не змінює його становища на Банковій.
АРЕСТОВИЧ: ПРОБЛЕМА БУЛА ВИДНА ЩЕ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ
А тепер згадаємо Олексія Арестовича.
У грудні 2020 року Андрій Єрмак призначив його позаштатним радником з питань стратегічних комунікацій у сфері національної безпеки й оборони.
Офіційне завдання звучало майже символічно — виробляти «єдиний голос» держави.
Але Арестович і до цього був далеко не ідеологічно «чистим аркушем».
У його публічній біографії давно були контакти й симпатії до російського неоєвразійського середовища, зокрема дискусії навколо його ставлення до Олександра Дугіна. Сам Арестович пізніше пояснював частину цих контактів розвідувальною роботою.
Попри цей бекграунд, саме його Банкова зробила одним із головних комунікаторів війни.
Після 24 лютого мільйони українців щовечора слухали Арестовича фактично як голос влади.
А закінчилася ця історія не просто «розходженням поглядів».
14 січня 2023 року після російського удару по багатоповерхівці в Дніпрі Арестович заявив, що російську Х-22 нібито збила українська ППО і вже після цього вона впала на будинок.
Повітряні сили України це спростували.
Російська пропаганда миттєво підхопила його слова.
Через кілька днів Арестович подав у відставку, назвавши свою заяву помилкою.
А далі його публічна траєкторія розійшлася з Банковою ще сильніше.
У травні 2025 року Зеленський запровадив проти Арестовича санкції.
І знову питання:
як людина з таким політичним і публічним бекграундом стала одним із головних голосів української держави у сфері національної безпеки?
Не після скандалів.
А ще тоді, коли її призначали.
МЕНДЕЛЬ: ВІД ГОЛОСУ ЗЕЛЕНСЬКОГО ДО САНКЦІЙ ЗЕЛЕНСЬКОГО
Ще показовіша історія — Юлія Мендель.
До Банкової вона працювала в українських і західних медіа, зокрема на «Інтері», «112 Україна» та як позаштатна авторка для The New York Times.
У 2019 році Зеленський обирає її своєю прессекретаркою.
Тобто буквально людиною, яка повинна говорити від його імені.
Уже під час роботи на Банковій Мендель робила заяви, які викликали гострі дискусії.
Вона говорила про «українську російську мову» як частину культурного простору України.
Вона заявляла, що бувають випадки, коли українські військові, відповідаючи на провокації, можуть обстрілювати цивільні об’єкти на Донбасі.
Тобто ці тези звучали вже не від журналістки збоку.
Вони звучали від офіційної прессекретарки президента України.
Після відходу з Банкової Мендель написала книгу, де багато й прихильно писала про Зеленського та Єрмака.
А потім її траєкторія розвернулася.
У 2026 році вона вже публічно виступає з зовсім іншими оцінками Зеленського, війни та переговорів із Росією.
13 вересня 2026 року Зеленський запровадив проти своєї колишньої прессекретарки санкції.
А 3 листопада СБУ та Офіс генпрокурора заочно повідомили Мендель про підозру у державній зраді та виправдовуванні російської агресії.
Кар’єрна дуга вийшла майже неймовірна:
журналістка → офіційний голос Зеленського → авторка книги про Зеленського та Єрмака → різкий розрив → санкції Зеленського → підозра СБУ у державній зраді.
І знову питання не тільки до Мендель.
Питання до тих, хто колись вирішив:
саме ця людина повинна говорити від імені президента України.
ТРИ ГОЛОСИ БАНКОВОЇ — І ДИВОВИЖНИЙ ФІНАЛ
Подоляк.
Арестович.
Мендель.
Три різні люди.
Три різні біографії.
Але саме їх Банкова в різні моменти зробила одними з найпомітніших голосів своєї державної комунікації.
І подивіться, де вони опинилися.
Арестович — під санкціями Зеленського.
Мендель — під санкціями Зеленського і з підозрою СБУ у державній зраді.
А Подоляк — віцепрезидент FIDE у команді президента федерації, який перебуває під санкціями України, причому Федерація шахів України публічно виступила проти такого призначення.
І це вже дуже дивна кадрова картина.
Із трьох найпомітніших медійних голосів, яких ця влада сама підняла на державний рівень, двоє сьогодні перебувають під санкціями цієї ж влади, а третій добровільно працює у керівництві міжнародної федерації під головуванням підсанкційної в Україні особи.
КОЛИ ІДЕОЛОГІЮ ЗАМІНЮЄ ТЕХНОЛОГІЯ
Політтехнолог не зобов’язаний бути ідеологом.
Його професійне завдання зовсім інше:
взяти позицію;
правильно її упакувати;
знайти потрібну аудиторію;
створити потрібну емоцію;
пояснити складне простими словами;
погасити кризу;
продати політичний продукт.
Для професії це нормально.
Але коли така людина стає голосом держави, виникає інше питання:
де закінчується технологія і починається переконання?
Бо держава — це не рекламна кампанія.
Національна безпека — не політичний бренд.
А війна — не антикризовий кейс.
ІСТОРІЯ ПОДОЛЯКА ТОМУ БІЛЬША ЗА ПОДОЛЯКА
Робота з людьми з оточення Януковича.
Кар’єра професійного політтехнолога.
Брат — полковник російської армії, два ордени Мужності, відзнака за службу у військовій розвідці й загибель на окупованій території України під час війни.
Потім — віцепрезидентство у FIDE під керівництвом Тимура Турлова, який перебуває під українськими санкціями.
Поруч — Арестович, якому офіційно доручали формувати «єдиний голос» держави, а нині він сам під санкціями Зеленського.
Поруч — Мендель, яка була офіційною прессекретаркою Зеленського, а тепер перебуває під його санкціями й отримала підозру СБУ у державній зраді.
Тому головне питання цієї історії для мене звучить зовсім не так:
«Хто такий Михайло Подоляк?»
Набагато цікавіше інше:
ЯКИХ ЛЮДЕЙ ВЛАДА ЗЕЛЕНСЬКОГО ОБИРАЛА, ЩОБ ВОНИ ГОВОРИЛИ ВІД ІМЕНІ ДЕРЖАВИ — І ЧОМУ?
Бо якщо подібна кадрова логіка повторюється знову і знову, можливо, це вже не випадковість.
Можливо, це і є система:
ідеологію замінює меседж;
політичну школу — технологія;
а державного речника — професійний комунікатор, здатний сьогодні переконливо продати одну картину світу, а завтра — зовсім іншу.
І ТЕПЕР — ЛИТВИН. НОВИЙ ГОЛОС ТІЄЇ САМОЇ СИСТЕМИ
І ця система не закінчилася на Мендель, Арестовичі чи Подоляку.
У вересні 2024 року Зеленський офіційно призначив Дмитра Литвина радником президента з питань комунікацій. До цього Литвин працював журналістом, зокрема на «Інтері» та «Лівому березі», а під час повномасштабної війни став одним із авторів президентських промов.
Тобто сьогодні ми вже бачимо наступного професійного виробника політичних меседжів, який піднявся до самого центру президентської комунікації.
Литвин ще не пройшов той шлях, який уже пройшли його попередники.
Можливо, і не пройде.
Але сам принцип кадрового вибору нікуди не подівся.
На місце одного голосу приходить інший.
І знову це не політик із власним публічно сформульованим світоглядом.
Не представник політичної школи.
Не людина з виборчим мандатом.
А професійний комунікатор, робота якого — створювати слова, якими президент пояснює країні реальність.
Дмитро Литвин офіційно є радником Зеленського з комунікацій із 8 вересня 2024 року, а до призначення вже був одним із його спічрайтерів.
Тому, можливо, через кілька років ми ще повернемося до цієї історії.
А поки достатньо зафіксувати:
тепер Литвин — новий голос тієї самої системи
