З точки зору росії, переговори в Абу-Дабі, під час яких одночасно обговорювалися питання обміну полоненими, заходи щодо деескалації та архітектура безпеки, дозволяють їй продовжувати свою війну, не піддаючись додатковому міжнародному тиску та санкціям, пише у своїй колонці оглядач Bloomberg Марк Чемпіон.
Доля України наразі перебуває в руках Європи. Поки що континент продемонстрував більше твердості, ніж очікував путін та практично всі інші (включаючи мене) ще у лютому 2022 року. Але досягнутого єдності цілей недостатньо. Тепер Європі необхідно діяти та відігравати провідну роль так, як вона ніколи не робила раніше.
Спочатку про гроші:
За словами голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн, наступного року дефіцит бюджету України складе 70 млрд. євро, і більша частина коштів має надійти з Європи. Лідери ЄС розглядають можливість надання додаткового кредиту у розмірі 45 млрд. євро для покриття більшої частини цього дефіциту, але внутрішня політична ситуація навколо цього питання лише ускладнюється ще однією причиною, через яку путін вважає, що час на його боці.
Загроза канцлера Німеччини Фрідріха Мерца заблокувати бюджет ЄС (а разом із ним і десятки мільярдів фінансування, на які розраховують такі політики, як проросійський президент Словаччини Роберт Фіцо), звучить різко. Але саме це необхідно.
По-друге, Німеччина та інші країни мають об’єднати зусилля, щоб вивести заморожені російські активи з Бельгії, яка заблокувала їхнє використання через побоювання помсти з боку Москви.
Російські кошти необхідно використовувати для надання додаткових кредитів Україні. Це правильний крок із моральної та політичної точок зору, особливо якщо врахувати, що альтернативою є прохання до європейських платників податків сплатити рахунки за руйнування, влаштовані путіним.
Далі питання про засоби протиповітряної оборони. Європа та Україна намагаються розвивати власний потенціал, і є обіцянки про постачання додаткових ракет Patriot у майбутньому. До того часу єдиний спосіб урятувати міста України — знищити ракетні установки та заводи в росії.
Україна робить все, що в її силах, за допомогою роїв безпілотників дальньої дії, але їй потрібна допомога як таємна, так і відкрита, щоб подолати складну систему оборони навколо цих об’єктів. Це не заходи у відповідь на бомбардування росією мирних жителів та об’єктів їх життєзабезпечення. Це не вступ Європи у війну з росією. Це допомога Україні у її самообороні.
Зрештою, Європі потрібен послідовний та авторитетний голос. Декілька лідерів, у тому числі прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні, вказали, що безладна суміш конкуруючих лідерів, які змінюють один одного, претендують на те, щоб виступати від імені Старого Світу щодо питання України, просто несерйозна.
Виникне спокуса створити «трійку» або якусь подібну колективну європейську особу, що є звичною практикою ЄС. Однак це практично гарантує провал при спілкуванні з такими фігурами, як путін та Трамп, які розцінюють це як слабкість.
Аналогічно, ідея використання інституцій ЄС, створених для цієї роботи, але вкрай рідко які мали можливість чи повноваження для її виконання, викликає запитання. Не бажаючи в жодному разі образити фон дер Ляйєн та голову Європейської ради Антоніу Кошту, слід зазначити, що цим не повинні займатися ані вони самі, ані їхні інститути.
По-перше, ані лідер США, ані лідер росії не шанують їх. По-друге, вони виступають від імені ЄС, але не від імені деяких ключових учасників системи безпеки, зокрема Великої Британії.
Цю важливу роль має взяти на себе один із нинішніх європейських лідерів. Їм не може бути ніхто з великої трійки: Францію, швидше за все, незабаром очолить Марін Ле Пен, чия партія колись отримувала від росії мільйони євро фінансування. Їм не може бути Мерц, який, можливо, добре впорався б із цією роллю, але надто слабкий усередині країни. У британця Енді Бернема недостатньо досвіду у сфері зовнішньої політики.
На щастя, є гідні кандидати, у тому числі Мелоні, яка зарекомендувала себе на посаді та має необхідну твердість характеру. Є також не менш рішуча та прагматична прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен, яка виявила лідерство у пошуку творчих рішень для України — від відновлення в умовах війни портового міста Миколаєва до створення фонду для закупівлі зброї в українських виробників та її прямого відправлення на фронт — механізму, до якого приєдналися й інші країни-донори.
Однак фаворитом, ймовірно, є фін Олександр Стубб, враховуючи довгу історію взаємовідносин його країни з росією, спільний кордон та військовий потенціал, необхідний її захисту. Не завадить і те, що він партнер Трампа по гольфу.
Важливо не те, хто займе цю позицію, а те щоб вибір був зроблений швидко. Рішення необхідно ухвалити найближчими тижнями, оскільки ситуація в Україні критична, а разом із нею і перспективи європейської безпеки.
