Напередодні саміту очільників Сполучених Штатів, Росії та Китаю в Шеньчжені у Ялті на тлі встановленого вже за окупації пам’ятника учасникам знаменитої конференції Франкліну Рузвельту, Вінстону Черчиллю та Йосифу Сталіну розмістили картонну інсталяцію із зображенням Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна. І сам матеріал, з якого було її зроблено, став найкращою характеристикою події, що відбулася в Китаї.
Ще до проведення саміту керівників США, Росії та КНР його почали називати історичним – учасники зустрічі продовжували вихвалятися «історичністю» події й після того, як роз’їхалися з Шеньчженя. І дійсно, лідери США, Росії та Китаю ніколи до цього не зустрічалися втрьох – хоча і Путін, і Трамп завжди тяжіли саме до такого формату. Однак по-справжньому історичним цей саміт став би, якби його учасники мали здатність запропонувати світу певні контури нової системи міжнародної безпеки чи хоча б власної тристоронньої співпраці й можливість втілити ці плани в життя. Але нічого схожого не відбулося – та й відбутися не могло.
В Ялті у лютому 1945 року все було зовсім інакше. Союзники вже вигравали війну і могли згадати, як відрізняються насправді їхні держави та їхні інтереси. Вони проводили лінії на мапі, але й будували зовсім новий світ, якого до Другої світової війни не існувало, – саме після неї Сполучені Штати перетворюються на справжнього лідера вільного світу й економічного домінанта. Тому всі повоєнні президенти США – починаючи, звісно, з лідера воєнних часів Франкліна Рузвельта – виглядають в нашій уяві справжніми політичними гігантами, і ми пам’ятаємо більшість з них як рок-зірок, а от про попередників Рузвельта на посаді президента США згадують хіба що в історичних монографіях. І саме після Другої світової війни Радянський Союз з бідної більшовицької диктатури перетворюється на російську імперію з впливом майже на всіх континентах – Сталін одягає погони генералісимуса, відмовляється від комуністичного гімну «Інтернаціонал» і навіть самого терміну «більшовик» у назві правлячої партії. Цей ялтинський порядок – у тому, де йдеться про міжнародне право і нові світові інституції – дійсно переживе і Сталіна, і навіть сам Радянський Союз.
Учасники саміту в Шеньчжені ніякого нового міжнародного порядку не будують. Радше вони мріють про порядок старий. В маренні Путіна новий порядок – це повернення до російських здобутків часів Ялти. Президент країни, що майже на п’ять років застрягла на українському сході, тепер вимагає визнати за Росією право на «сферу впливу» від Любляни до Ашгабата. В його американського колеги – амбіції часів Америки до Другої світової. Трамп щиро бажає, щоб його всі боялися і всім йому поступалися, а він нікому нічим не був зобов’язаний.
Єдине, що учасників зустрічі в Шеньчжені не влаштовує в Ялтинській системі – то це те, що було головним моментом консенсусу між її учасниками. Не просто кордони сфер впливу, а міжнародні інституції – тому що у 1945 році вже було очевидно, що потрібно шукати якісь, хай і недосконалі, механізми арбітражу та взаємодії, щоб запобігти новій війні. Проте в декларації, укладеній у Шеньчжені, аж два пункти присвячені неефективності міжнародних організацій – і не треба нагадувати, як бісить Трампа і Путіна Міжнародний кримінальний суд.
Парадокс шеньчженської зустрічі в тому, що Путіна цілком влаштовував навіть такий її картонний варіант. Адже саме завдяки фотографії на пам’ять російський президент може доводити, що є одним із лідерів сучасного світу поруч з очільниками США та Китаю – і порівняння з Ялтою стало однією із найбільш вдалих знахідок російської пропаганди останніх років.
І так – ще ліцензією. Ліцензією на вбивство. Ліцензією на вбивство українців. Адже у свідомості Путіна сам факт «визнання» і перемовин за столом трьох дає йому можливість відчувати свою безкарність, а найголовніше – право лідера діяти на свій розсуд і вважати себе вершителем долі країн і людей.
І саме тому за кожну ракету, за кожен шахед, які вибухають сьогодні в українських містах, відповідальність несуть не тільки Путін, а й двоє інших учасників саміту в Шеньчжені, що сприймали російського президента як партнера, а не як злочинця.
Вони стали не просто учасниками саміту, а й співучасниками Путіна



















