Сторожовий корабль СКР-112 Чорноморського флоту підняв український прапор і вирушив до Одеси. Щоб увійти до складу ВМС України.
Знали про це? От і я дізналась не так давно… І це про те, що сучасну історію, нашу війну, треба фіксувати щомиті. Щоб нічого не забути і не втратити. Добре, що зараз є більше засобів та можливостей.
Так от, розповідаю. Уявіть собі - менше року після проголошення незалежності України. На Чорноморському флоті досить важка атмосфера- на кораблях і в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув на вірність Україні. Наших моряків принижує та утискає керівництво ̶ч̶о̶р̶т̶і̶в̶ російського Чорноморського флоту.
Таке було тяжко витримати. І моряки-чорноморці, які обрали Україну, тікали з кораблів у буквальному значенні і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.
Тоді і стався відчайдушний рейд з Криму до нашої Одеси сторожового корабля СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка.
А перед цим було усунено з посад багато наших офіцерів. Їм не присвоювали чергові звання, викидали з квартирних черг. Від командира Настенка вимагали подати рапорт на звільнення в запас.
Міністерство оборони України не захищало своїх зовсім. Та що там захищати - взагалі не втручались.
І тоді екіпаж вирішив зробити по - своєму, придумавши дзеркальну відповідь, яка стосувалась вчинка старшого лейтенанта Комісаров.
І тут я зроблю відступ. Цей Комісаров здійснив перехід українського корабля МПК-116 до Севастополя з Донузлави , повідомивши, що не бажає служити з офіцерами, які склали присягу Україні. Він втік вночі. Незважаючи на те, що особовий склад малого протичовнового корабля МПК-116 теж присягнув Україні. Їх потім розкидали по іншим кораблям…
Той зрадник і покидьок став майже національним героєм для росіян - про нього активно писали, пророчили славу адмірала.
Знаєте, що з ним було далі? Очолив він таки корабль, який викрав. Не надовго - на 3 роки. Вчився потім. Певне, мріяв таки стати адміралом. Звільнили в запас, коли йому було 40 років. Пішов в страхування. Став членом «Єдиної раші». Очолив район у Воронежській області. І рівно через рік «царювання» до нього прийшли з обшуками - розслідували справу про крадіжку 11 мільйонів на будівництві будинку. Звільнився з посади «за станом здоровʼя». Справа дійшла до суду, але він потрапив під амністію. А міг би сісти і вже здохнути на сво.
Повертаючись до дзеркальної відповіді. Українське командування вирішило вчинити інакше: піти не вночі, а вдень з гордо піднятим Державним прапором України.
Напередодні, ввечері, 20 липня, на квартирі капітана 2 рангу Миколи Жибарєва відбулася нарада і був погоджений план.
21 липня, зранку, екіпажк у складі 108 осіб було повідомлено про перехід. Отримали одностайну підтримку.
Капітан II рангу Микола Жибарєв прийняв управління на себе.
А в цей день СКР-112 мав брати участь у підготовці до святкування Дня ВМФ. І на корабль прибув начальник штабу 307-го дивізіону капітан 3-го рангу Семенов. Він був старшим на тренуванні. І надав дозвіл йти кораблю на те тренування.
Але корабль пішов на зовнішній рейд.
Капітан 3-го рангу Семенов спробував завадити цьому, але був нейтралізований.
Далі, зрозумівши, що відбувається, кораблі ЧФ намагалися знятися з причалу, щоб не дати вийти СКР-112 з Донузлави.
Але команда СКР-112 прослуховувала всі радіопереговори оперативного чергового бази і кораблів про те, що відбувається.
О 8.56 годин 21 липня СКР-112 підняв український прапор.
І почалась погоня. На перехоплення пішли кораблі. Віце-адмірал Гурінов, тодішній начальник штабу флоту, наказав, підняти черговий гідролітак для контролю за діями СКР-112.
В цей час про несподіваний перехід сторожового корабля СКР-112 в Одесу дізнається командувач Військово-Морськими Силами України контр-адмірал Борис Кожин. Він негайно телефонує начальнику штабу Чорноморського флоту віце-адміралу Гурінову і пропонує:
- Якщо є воля людей, то хай корабель іде в Одесу.
Віце-адмірал Гурінов відповідає:
- Якщо буде потрібно, ми застосовуватимемо по ньому зброю.
З радіообміну команда СКР-112 розуміє, що переслідувачі отримали наказ застосувати зброю за необхідності.
З артилерійської установки АК-230 таки почали стріляти. Правда, попереду корабля. Зробили кілька черг по курсу. І повідомли екіпаж, що мають наказ «усіма способами зупинити корабель і повернути СКР-112 на базу».
Пролунала відповідь Миколи Жибарєва: «Я йду під Державним прапором України в її територіальних водах і слідую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати».
Командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин просить про прямий ефір для термінового звернення до севастопольців у зв'язку з ймовірним застосуванням зброї командуванням ЧФ проти СКР-112. Борис Кожин звертається до радіослухачів і каже:
«Раніше особовий склад цього корабля на чолі зі своїм командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настенко прийняв військову присягу на вірність народу України. Корабель з мирною метою вийшов в море, підняв Державний прапор України, йде в її територіальних водах і прямує в український порт Одеса… По кораблю буде застосовано зброю, а це може призвести до людських жертв. У складі екіпажа цього корабля служать і представники міста Севастополя, ваші діти і внуки. Тому, дорогі севастопольці, не втрачаючи часу, дзвоніть по всіх телефонах на командний пункт Чорноморського флоту і вимагайте від його командування у жодному випадку не застосовувати проти сторожового корабля СКР-112 зброї».
Росіяни таки підняли літак. Але тут же
на перехоплення йому з аеродрому Бельбек стартував український винищувач.
У корабля, МДК-14, який намагався зупинити наш корабль, закінчувалося пальне і йому наказали йти на таран. Відстань між ним і нашими - 15 метрів. Нашому кораблю СКР-112, доводилося раз по раз міняти курс, щоб уникнути зіткнення.
На щастя, пального таки було в обріз, МДК-14 довелось повертатися.
Під Тарханкутом підійшов прикордонний катер України і супроводжував СКР-112 в Одесу.
В повітря були підняті два літаки ЧФ Бе-12. З флотського командного пункту їм надійшла команда імітувати торпедні атаки на СКР-112. Це була провокація.
В цей час з Одеси на допомогу СКР-112 вийшли два українські прикордонні кораблі та вилетів винищувач Су- 27. Він відігнав гідролітаки і баражував над СКР-112, охороняючи його від захоплення.
Командування ЧФ наказало СКР «Разітєльний» і ракетному катеру РК-260, переслідувати наших далі.
Микола Жибарєв дав команду зіграти на кораблі бойову тривогу і оголосив: «Боєзапас тримати в готовності до подання на гармати».
Почалися небезпечні маневри - на дистанції 100 метрів росіяни з ракетного катера почав кидати швартові кінці, щоби вони намоталися на гвинти СКР-112. Це змусило останнього небезпечно маневрувати.
Потім «Разітєльний» та ще два кораблі намагалися узяти СКР-112 в лещата і зупинити. «Разітєльний» збирався висадити групу захоплення.
І тут удача була на нашому боці. Бо у одного із кораблів-переслідувачів вийшов з ладу кермовий прилад і він ледь не протаранив свого - «Разітєльного».
Тоді командир «Разітєльного», капітан 1-го рангу Силін, вийшов на зв'язок з СКР-112. Жибарєв погодився провести переговори. З командиром СКР-112 Настенком він домовився так: якщо за 30 хвилин він не повернеться або не вийде на зв'язок на ультракоротких хвилях, то тому слід продовжити рухатися в Одесу самостійно.
За Жибарєвим вислали катер. В ході переговорів Жибарєв пояснив Силіну свою позицію. Останній готувався присягнути Україні і не став перешкоджати Жибарєву.
До речі, я нічого не знайшла про подальшу долю Олександра Силіна. Але бачу, що у 1999 році він закінчив Академію Збройних Сил України. Значить, таки перейшов на світлий бік.
Весь цей час українська військова влада вирішували конфлікт.
О 18.50 годині корабель зайшов до внутрішньої гавані порту Одеса.
А що було далі?
СКР-112 увійшов до складу ВМС України. Але, на жаль, тодішнє і політичне, і військове керівництво були не такими, як екіпаж СКР-12. Не патріоти, не принципові, без цінностей і честі.
Громадськість хотіла бачити корабль майбутнім музеєм ВМС України.
З Міністерства оборони надійшло розпорядження утилізувати корабель. Влітку 1996 року корабель було утилізовано та розібрано на металобрухт. Хоча обіцяли перегнати до Києва і поставити у столиці на довічну стоянку.
Його командир Сергій Настенко в подальшому був призначений командиром флагману українського флоту «Гетьман Сагайдачний». Під його керівництвом корабель здійснив перший в історії українського флоту трансатлантичний похід. Звільнився зі служби, маючи військове звання капітан 1-го рангу. Його остання посада — командир бригади надводних кораблів. Після цього став підприємцем.
Микола Жибарєв - контр-адмірал запасу ВМС України, до 2014 року очолював організацію охорони морської ділянки та підтримання боєготовності корабельно-катерного складу Маріупольського загону морської охорони. Зараз йому 70 років.
Інформація та фото - з відкритих джерел.
Перша світлина - Сергій Настенко, командир СКР-112.
Друга - Микола Жибарєв, який взяв командування і перемовини на себе.
Третя - сторожовий корабель СКР-112 Чорноморського флоту, який 21 липня 1992 року перейшов на бік Військово-Морських Сил України.
