Перш ніж розпочати тижневий огляд, я хотів би нагадати тим, хто, можливо, пропустив цю подію, що у четвер, 26 березня, я провів пряму трансляцію на Substack разом із Богданом Желобчуком із "Повернись живим".
Богдан працює у команді "Повернись живим", яка розробляє безпілотні наземні транспортні засоби (або наземні роботизовані комплекси – НРК), що стають дедалі поширенішими на полі бою. Він детально й захопливо розповів про їхні функції: доставку припасів передовим підрозділам, евакуацію поранених солдатів і навіть утримання НРК окремих ділянок лінії фронту без присутності людей. З огляду на стрімкість і важливість їхнього впровадження та розвитку, цілком можливо, що невдовзі ми побачимо цілі бойові зіткнення між НРК.
Зайве говорити, що такі засоби є вкрай важливими для збереження життів українців. Якщо ви хочете підтримати зусилля "Повернись живим" у цьому напрямку (або будь-якому іншому) – ви можете зробити пожертву за цим посиланням. Дуже сподіваюся, що ви розглянете таку можливість.
Як детально пояснив Богдан, одна з причин, чому НРК є настільки важливими для збереження життів українців, полягає в тому, що поле бою продовжує ставати дедалі прозорішим і смертоноснішим для людей. БПЛА, НРК та інші системи діють на дедалі більших відстанях, і ховатися стає значно складніше, навіть за багато кілометрів від лінії фронту. Саме тому українці прагнуть утримувати чисельність піхоти на передовій на якомога нижчому рівні. Для росіян це, схоже, неможливо – вони відчайдушно намагаються наступати, і оскільки техніка з екіпажами не може довго виживати на полі бою, їм потрібно все більше і більше людей, щоб просуватися вперед. Проте цього року це виглядає ще складніше (докладніше про це нижче). Зараз минає майже два тижні від початку того, що дехто називає новим російським весняним наступом, і українці фактично зупинили росіян.
Серед інших головних тем минулого тижня – огляд дистанційної війни, зокрема українська ударна кампанія проти російських нафтових терміналів на Балтиці. Це дозволяє порівняти її з російською кампанією далекобійних ударів. І нарешті – українська експертиза демонструє свою цінність для інших країн, що перебувають у стані війни. Залишається сподіватися, що Європа засвоїть цей урок.
Ситуація на фронті
Приблизно з 17 березня в Україні спостерігається різкий сплеск російських наземних атак. За словами генерала Сирського, на початку наступу росіяни протягом чотирьох днів здійснили понад 600 різних штурмів по всій лінії фронту.
Спостерігалися різні російські спроби, зокрема, в деяких випадках, атаки групами бронетехніки. Один із українських корпусів повідомив, що одна серія російських атак охоплювала до 500 одиниць техніки. Подібні атаки ще торік могли б призводити до незначних, але помітних (хоча й стратегічно несуттєвих) здобутків для російських сил.
Проте цьогоріч, схоже, відбулося дещо інше – принаймні на початку. російські здобутки в практичному вимірі виявилися мізерними – як протягом останніх двох тижнів активних наступальних дій, так і до них. Напередодні березня, як багато хто з вас, напевно, чув, українці фактично відвоювали близько 260 квадратних кілометрів території.
Коли росіяни атакували цього року, вони натрапили на дуже добре підготовлену українську оборону – мінні поля, укріплення і дедалі потужнішу та ефективнішу українську оборонну "стіну дронів".
Найцікавіше – наскільки мало території росіянам вдається захопити. Протягом першого тижня російського весняного наступу (17–24 березня) українці, за повідомленнями, відвоювали навіть більше території, ніж захопили росіяни. Йдеться про мізерну кількість – близько десяти квадратних кілометрів, але показово, що це сталося саме тоді, коли росіяни намагалися перехопити ініціативу.
До речі, генерал Сирський заявив, що відтоді, як кілька місяців тому українці розпочали свої атаки, загалом їм вдалося повернути 470 квадратних кілометрів окупованої росіянами території. Можливо, це дещо перебільшена оцінка того, що відбулося насправді, але важливо, що українці про це заявляють.
Здається, на зупинку російського наступу впливає ціла низка чинників. Дедалі більше уваги привертає зниження рівня підготовки російських солдатів. Це не повинно дивувати (певною мірою я очікував, що це станеться раніше), але колосальні втрати, яких зазнали росіяни, та їхня невгамовна потреба кидати в бій усе більше військ, схоже, доводять ситуацію до межі, за якою ефективність починає спадати.
Керівник військового відділу добре нам знайомого фонду "Повернись живим" Владислав Урубков дав інтерв'ю, в якому розповів, як "низький моральний дух і слабка підготовка" російських військ стають серйозною проблемою для російських атак.
І це цілком логічно. Навіть у такому закритому суспільстві, як росія, поширюються чутки про масові втрати, жахливі умови служби та низький рівень підготовки. Щоб узагалі набрати солдатів, росіяни дедалі більше змушені покладатися на тих, хто не має іншого вибору і, мабуть, розуміє, що підписується на майже неминучу смерть або тяжке каліцтво. При цьому навіть ті солдати, яких їм вдається набрати, отримують мізерну підготовку. Минулого тижня з'явилися повідомлення, що тривалість підготовки російських солдатів перед відправкою на фронт скоротилася до одного тижня.
Після вкрай короткого навчання цих солдатів стрімко кидають уперед – на криваві штурми, що не приносять жодного або майже жодного результату. Така тактика призводить до настільки великих втрат і такого низького морального духу, що навіть вкрай націоналістична спільнота російських воєнних блогерів тепер регулярно нарікає на сучасний стан російської армії. До речі, рівень втрат, яких зазнають росіяни, робить усе це цілком правдоподібним. Хоча тижнем раніше траплялися два дні з вищими показниками, російські втрати за минулий тиждень у середньому стабільно перевищували 1 000 осіб на день.
Ось щоденний звіт про втрати російського особового складу за оцінками українців:
28 березня: 1 300 осіб
27 березня: 1 000 осіб
26 березня: 1 210 осіб
25 березня: 1 220 осіб
24 березня: 890 осіб
23 березня: 970 осіб
22 березня: 940 осіб
Проблема з погано підготовленими солдатами, які отримують дедалі гіршу підготовку, полягає в тому, що коли корабель вже бере такий курс, змінити його вкрай важко. Втрати й невдачі на полі бою продовжуватимуть бути потужними факторами, які відлякуватимуть людей від служби, а це означає, що ті, хто все ж таки опиняється в російській армії, потрібні на фронті дедалі швидше, а отже, їхня підготовка погіршуватиметься ще більше. Вже зараз можна бачити, як розкручується це зачароване коло.
До речі, саме в цьому полягала одна з причин, чому ті, хто протягом двох років наполегливо вимагав від України мобілізовувати до армії більше людей, які не бажають служити, і відправляти їх на фронт, становили таку небезпеку. Примушування немотивованих солдатів служити в таких жахливих умовах бойових дій могло лише погіршити ситуацію. Набагато краще реформувати наявні збройні сили (українська армія потребувала/потребує реформ) і пристосуватися до технологічних реалій поля бою, ніж силоміць набирати солдатів і відправляти їх на фронт. Ось матеріал кінця 2025 року, в якому робилася спроба пояснити читачам саме цю дилему. росіяни вирішили закидати проблему військами – українці ж обрали шлях адаптації.
Отже, приблизно через два тижні після початку нової російської весняної наступальної операції російські успіхи є меншими порівняно з 2025 роком, а втрати настільки великі, що це негативно позначається на підготовці та моральному дусі військ. Україна має шанс загнати російську армію у спіраль занепаду, з якої їй буде вкрай важко вибратися. Якби тільки США не перейшли на інший бік…
Дистанційна війна та знищення Україною російських нафтових терміналів у Балтійському регіоні
Протягом минулого тижня обидві сторони здійснили кілька масштабних ударів на велику відстань. Увечері 23 березня та вранці 24 березня росіяни провели найбільший ракетно-дроновий обстріл за весь час війни. Спочатку вони здійснили нічний удар із застосуванням 426 ракет та безпілотників, а через кілька годин – рідкісний масований денний удар із застосуванням 556 безпілотників і ракет. Загальна кількість – 982 дрони й ракети є найвищою, яку українці коли-небудь фіксували.
Схоже, у такому розподілі атаки була певна логіка. Значна частина першої хвилі була спрямована на Київ, мабуть, щоб прикути увагу України до сходу та центру країни і водночас вичерпати запаси протиповітряних боєприпасів. Денна атака була зосереджена більше на заході, з деякими помітними ударами у Львові, де було пошкоджено низку історичних будівель.
Мета цього удару, схоже, аналогічна більшості російських далекобійних ударів минулої зими. Багато російських ударних засобів були спрямовані проти об’єктів енергетики України, щоб зламати волю українського цивільного населення та завдати шкоди економіці. Безсумнівно, ще однією причиною удару було прагнення ще більше вичерпати українські запаси ракет Patriot, оскільки, як вважається, США можуть скоротити або навіть припинити постачання нових ракет Patriot через війну з Іраном.
Отже, росіяни робили те, що завжди. Натомість українці минулого тижня відкрили для себе новий набір цілей, що є вельми показовим. Вони тричі атакували ті самі об'єкти протягом п'яти днів, а саме – головні російські нафтоекспортні термінали на Балтиці: Приморськ та Усть-Лугу.
Ось перелік цих атак.
22-23 березня: дрони завдали удару по нафтовому терміналу в Приморську, що спричинило загоряння паливного складу та пошкодження причалів і танкерів.
24-25 березня: дрони завдали удару по порту Усть-Луга, завдавши серйозних пошкоджень терміналу, нафтовим резервуарам та супутнім об’єктам.
26-27 березня: скоординовані удари дронів знову уразили як Приморськ, так і Усть-Лугу, спричинивши нові пожежі та руйнування нафтозавантажувальної інфраструктури.
Це яскраво свідчить про те, що Україна зараз націлилася на всю російську систему видобутку та експорту нафти, і що українці тепер розуміють: щоб вивести об'єкти з ладу необхідні повторні удари по одних і тих самих цілях. У п’ятницю я підготував цю статтю, в якій детально розглянув, чому це так важливо.
За повідомленнями, через ці та інші атаки російський експорт нафти може скоротитися аж на 40%. Крім того, російські експортери перебувають на межі оголошення форс-мажору для багатьох своїх покупців. Оголошення форс-мажору – це юридична декларація у сфері морських перевезень, що означає неможливість виконання контрактів через особливі обставини. Вперше у 2026 році (певний час вони робили це і в 2025-му) росіяни оголосили про тимчасове призупинення експорту всіх нафтопродуктів. Ця заборона набирає чинності 1 квітня.
Якби Трамп не розв'язав війну з Іраном, ці українські атаки завдали б серйозного удару по російській воєнній економіці, і цілком можливо, що росія зіткнулася б із кризою твердої валюти. Проте ціни на нафту зросли щонайменше настільки ж, наскільки скоротилися поставки, і, крім того, ціни на нафту, схоже, зростатимуть і надалі, принаймні в короткостроковій перспективі.
Щонайменше, Україна серйозно обмежить вигоду, яку росіяни отримали завдяки Трампу. І, можливо, що ще більш обнадійливо, українці демонструють здатність планувати та вести продуману системну війну. Це не єдині ознаки. Українці дедалі частіше намагаються загрожувати повітряному простору навколо Москви й контролювати його.
Отже, росіяни роблять те, що робили завжди (і це має певний ефект), тоді як українці вдосконалюються. Тут простежуються певні паралелі з тим, що ми бачимо у наземній війні.
Україна допомагає країнам Перської затоки
Спочатку я хотів зробити останній розділ огляду про те, як українці визнали, що адміністрація Трампа намагається змусити їх передати Донбас путіну. Зеленський відкрито про це заявив минулого тижня. Це, безперечно, була важлива новина, але потім я подумав, що для читачів цих оглядів це буде найменш несподіваним і найменш цікавим розвитком подій.
Трамп поводиться як російський агент! Шок, жах, хто б міг подумати!
Поміркувавши, я дійшов висновку, що набагато важливішою подією минулого тижня стало підписання Україною низки оборонних угод із союзниками США в регіоні Перської затоки, зокрема з Саудівською Аравією, Катаром та ОАЕ. У рамках цих угод Україна співпрацюватиме з ними над розробкою та виробництвом систем захисту від атак дронів. Усі ці держави є певною мірою союзниками США і в минулому переважно будували свою оборону на співпраці з Америкою. Однак усі три країни дійшли висновку, що США не є найкращим партнером для цієї надзвичайно важливої роботи. А от Україна безперечно є. Ось перелік оголошених угод із деякими подробицями.
Саудівська Аравія
- Угода: 27 березня Україна та Саудівська Аравія підписали угоду про співпрацю в оборонній сфері напередодні зустрічі Зеленського з наслідним принцом Мохаммедом бін Салманом.
- Основна мета: Україна використає свій технологічний досвід, щоб допомогти Саудівській Аравії зміцнити свою оборону проти балістичних ракет та дронів-камікадзе.
- Перспективи на майбутнє: Ця угода створює правову та операційну основу для майбутніх оборонних контрактів, взаємних інвестицій та спільного технологічного співробітництва.
Катар та Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ)
- Катар: 28 березня Україна та Катар офіційно підписали 10-річну угоду про співпрацю в оборонній сфері. Цей комплексний договір охоплює заходи протидії БПЛА, кібербезпеку, штучний інтелект, а також створення спільних оборонних виробництв в обох країнах.
- ОАЕ: Того ж дня, після переговорів з президентом ОАЕ Мохамедом бін Заїдом Аль Нахаяном, Зеленський оголосив, що Україна та ОАЕ домовилися про співпрацю у сфері безпеки та оборони. Наразі спеціалізовані групи доопрацьовують конкретні деталі цієї угоди, яка, як очікується, матиме такий самий 10-річний термін дії, як і угода з Катаром.
Отже, коли йдеться про одну з найгостріших військових загроз, з якими сьогодні зіткнулися держави, США не є найкращим партнером, як і жодна з традиційних європейських оборонних компаній – таким партнером є українці. Запам’ятайте це. Україна тепер є світовим лідером в одній із найважливіших стратегічних галузей.
Це підкреслює те, що, як я дуже сподіваюся, усвідомлює дедалі більше європейців. Люди повинні перестати розглядати Україну просто як державу, яка потребує допомоги та підтримки. Україна на наших очах перетворюється на світового лідера у сфері військових технологій. Це найкращий приклад того, про що я намагався сказати кілька тижнів тому: Європа потребує України так само, як Україна потребує Європу.
Втім, попереду ще довгий шлях. Минулого тижня The Atlantic також опублікував матеріал про повільні темпи адаптації європейської оборонної промисловості.
Багатьом здається, що військова думка досі застрягла у мисленні 2021 року, де основний акцент робиться на важких, дорогих і надмірно ускладнених танках та бойових машинах. Генеральний директор Rheinmetall Армін Паппенбергер зробив у цій статті заяву, яка претендує на звання однієї з найбезглуздіших за весь час цієї війни.
…коли я запитав генерального директора Rheinmetall, що це може означати для його бізнес-моделі, він обурився. "Хто є найбільшим виробником дронів в Україні?" – зажадав відповіді Паппенбергер. Я перелічив тих, кого відвідав у Києві двома тижнями раніше: Fire Point і Skyfall, які виробляють сотні тисяч дронів на місяць для українських збройних сил. "Це українські домогосподарки, – заявив Паппенбергер про їхні заводи. – У них є 3D-принтери на кухні, і вони виробляють деталі для дронів. Це не інновація."
Чи можна якось надрукувати крик душі? Якби так, я б це зробив.
Україна створює зброю за значно нижчою ціною, яка здатна знищувати або виводити з ладу застарілі системи, на яких оборонні компанії будували своє минуле. Ці компанії можуть або вдавати, що все гаразд, або адаптуватися. Можливо, вони звернуть увагу на те, що відбувається, коли держави, які перебувають у стані війни, звертаються по допомогу до українців, і почнуть змінюватися.
Європа має шанс – будь ласка, скористайтеся ним
