Всі пам’ятають, як у понеділок 21 лютого 2022-го року за кілька днів до великого вторгнення в Україну в Кремлі дуже «екстрено» відбулось ну дуже екстрене засідання Радбезу Російської Федерації, на якому президент РФ Володимир Путін та його найближче оточення обговорювали питання визнання так званої незалежності квазіутворень ДНР-ЛНР, що стало формальним юридичним приводом та підставою для відкритого введення російської армії на територію України.
Засідання було дуже дивним і виглядало дещо хаотичним, спонтанним та нашвидкоруч зібраним. Погано загримований підпухший Путін із вицвілим риб’ячим поглядом постійно йорзав на стільці і, з виглядом скучаючого маніяка, кілька годин недбало, але наполегливо, керував всім оцим тошнотворним дійством. Він, наче першокласників, викликав кожного зі своїх придворних, аби ті висловили слова підтримки його майбутніх рішень щодо України.
Одні статечно виповзали на авансцену та розлого з задоволенням вилизували Путіну наративи.
Інші вибігали та швиденько тараторили давно зазубрені фрази.
Треті взагалі не готувались до такого розвитку подій: видно було, що їх застукали зненацька і приходиться фантазувати та лизоблюдствувати прямо на ходу.
Окремі унікуми, як той же Наришкін, виглядали жалюгідними, наляканими та запинались, наче школярі, що не вивчили урок.
Одним словом — видовище іще те. Чисто якийсь сюрреалізм.
А по факту, на цьому «екстреному» засіданні приймалось остаточне рішення щодо вторгнення в Україну — по суті, на публіку, на виду у всього світу, практично в прямому ефірі вирішувалась доля мільйонів. Тобто, десь у цей самий момент в українських містах та селах люди повертались з роботи, забирали дітей із садочків, хтось планував назавтра їхати у відрядження, хтось купував квартиру, хтось освідчувався в коханні, а десь там у Москві група пристаркуватих самодурів розігрувала сцену, в якій давала згоду на vbивства цих людей.
Фактично, тоді 21-го лютого кожному з нас підписали вирок.
Звісно, ми всі знаємо, що рішення про вторгнення до України було прийняте набагато раніше і точно не на цьому «екстреному» засіданні російського Радбезу.
Звісно, на той момент уже все було розплановано і усі необхідні розпорядження давно були розіслані туди, куди потрібно.
Звісно, армія вторгнення на кордоні уже заряджала зброю, а в російському МЧС іще з 2021-го року були розроблені нові нормативи «национального стандарта, определяющего требования к массовым захоронениям людей и животных в военное время и на случай чрезвычайных ситуаций».
То для чого був цей цирк?
Для чого ж було проводили ось це опереточне засідання, яке не мало жодної ні управлінської, ні інформаційної, ні військової мети, а виглядало тупим та незграбним зборищем?
Виключно якоюсь недолугою формальністю?
А все просто.
Володимир Путін, приймаючи рішення про знищення України, дуже не хотів бути одним єдиним відповідальним за цей злочин.
Путін холоднокровно та цинічно просто взяв та заставив своє найближче оточення, всіх своїх великодержавних псів розділити відповідальність за майбутні криvаві події на рівні із ним.
Одним словом, він, як типовий глава мафії, вирішив скріпити власне оточення круговою порукою, спільним злодянням, спільною печаттю диявола.
Спаяти їх, підштовхнувши кожного здійснити злочин та розписатись в цьому злочині.
Тобто, він узяв і просто замазав усю зграю власних лизоблюдів в майбутній українській крові.
Публічно.
В прямому ефірі.
На виду у всього світу. Щоб потім ніхто із цих людей не зміг сказати, що «я був проти», чи «я не приймав у цьому участі», чи «я, просто, помилився». Щоб, коли настануть, раптом, непрості часи, ніхто із них уже не міг дати задню та зіскочити зі спільного човна.
Й тому у декого з них тремтіли руки.
Тому і запинався Наришкін.
Тому і був тверезий Мєдвєдєв.
Застосування кругової поруки є одними із головних методів цементування учасників кримінальних банд, мафозних угрупувань й багатьох інших різноманітних навколозаконних чи протизаконних організацій, бізнесів.
Вона дозволяє своїм лідерам, керівникам, ватажкам легко маніпулювати, впливати чи шантажувати власних членів.
В ранні рядянські часи кругова порука та інші цінності й методи кримінального дна були швидко перейняті вертухаями-чекістами та масово застосовувались в таборах ГУЛАГу для контролю над ув’язненими.
Навіть сучасна вербовка агентури теж використовує подібне: потенційного агента спочатку просять здійснити невеликий невинний злочин (приміром, нанести провокативний надпис чи сфотографувати локацію), а потім, погрожуючи викриттям, підштовхують жертву до злочину серйознішого — наприклад, спалити військову машину чи занести вибухівку в ТЦК.
Більше того, вся ця кримінальна мораль та етика була масштабована теоретиками КДБ та взята гебістами на озброєння задля впливу на великі маси населення і максимального контролю над ними.
Приміром, ви ніколи не задумувались, чому росіяни, в основній своїй масі, до сих пір не готові визнати те, що їхня країна — Росія — без причини, без жодних мотивів, абсолютно безпідставно вторглась на територію сусідньої країни та уже три роки веде криvаву, незрозумілу, абсолютно безглузду повномасштабну війну?
Чому наші російські родичі чи знайомі, котрих до 2022-го було у кожного на Росії хоч греблю гати, у своїй більшості заперечують очевидне та зі всіх сил намагаються або виправдати, або не визнавати, або не помічати найбільшу із часів Другої світової геноцидну війну на території Європи?
Війну, котру підло почала, веде і не збирається закінчувати їхня країна?
А все просто.
Спершу їм підсунули казочки про «адіннарот», штучність України, Тузлу, торгові та газові війни.
Вони хіхікаючи це легко з’їли та переварили, дозволивши своїй країні витирати ноги об найближчого, як вони казали «братнього» сусіда.
Потім їм подали на тарілці Крим — вони, захльобуючись, зжерли і його та, радісно відригнувши, швидко цей злочин прийняли та нормалізували.
Наступними пішли Донецьк з Луганськом і на хвилі кримської ейфорії вони закрили очі та миттю проковтнули вторгнення російських військ в Україну іще в 2014-му.
Вони натхненно виправдовували знищення Донбасу російськими окупантами усі наступні вісім років, не помічаючи там віджимання бізнесів, крадіжки майна, вирізання заводів на метал, повну анархію та беззаконня, масові страти, катівні, концтабори, тощо.
А потім настало 24 лютого 2022-го року і все повторилось знову.
Одним словом, Путін та російські спецслужби системно та цілеспрямовано, послідовно крок за кроком невеликими порціями вимазували громадян Росії в українській крові. Роблячи усе, щоб простий росіянин, коли нарешті протверезіє і жахнеться від побаченого, від усього того, що творить його країна, від зруйнованих міст та розстрільних ям, від страт полонених та відрізання голів, щоб цей простий росіянин уже не міг зробити крок назад, щоб не міг схаменутись і засудити скоєне.
Бо інакше йому прийдеться визнати не лише те, що він всі ці роки брехав та вірив у брехню.
Найстрашніше те, що простому росіянину прийдеться визнати, що він теж причетний до усіх цих злочинів.
Що він не лише дозволив цьому статись, а й оплачував весь цей бенкет зі своєї кишені.
Йому прийдеться визнати, що його руки так само по лікті в крові, як і руки тих, хто взяв зброю та пішов «за длинным рублем» на СВО.
Тому людожер Путін, його мерзенне оточення та весь отой вєлікій русскій народ — це фактично єдиний смертоvbивчий організм, по вінця замазаний кров’ю українців.
Скріплений спільними злодіяннями.
Скований одним ланцюгом брехні, лицемірства та ницості.
Але тут, як Пилип з конопель, на політичному Олімпі з’являється неперевершений в своїй куцій уяві Дональд Трамп та починає вести із огидним Путіним якісь сумбурні, незрозумілі та безрезультатні переговори.
І в цей момент Україну, наче смертоносне цунамі, накриває хвиля масових хаотичних та безглуздих обстрілів ракетами, якими б’ють виключно по житловій забудові, по скупченням мирних мешканців без жодної військової мети.
Що це таке і до чого тут Дональд Трамп, спитаєте?
А усе теж дуже просто.
А яким чином криvавому кремлівському маніяку прив’язати до себе людину, що нав’язливо лізе до тебе в друзі, аби укласти якийсь свій омріяний Big Deal?
А потім зробити ще й так, щоб цей твій фанат був іще більш до тебе прихильним й при цьому керованим та поступливим?
Щоб згодом взагалі повністю його контролювати та беззаперечно впливати на його слова та вчинки?
Я думаю, ви здогадались, що для цього потрібно.
Все по КГБшній методичці.
Зробити цю людину твоїм спільником та співучасником твоїх злочинів.
Замазати кров’ю невинних жертв — спочатку трохи, потім більше, а потім, якщо вийде, спробувати взагалі розділити відповідальність за наступні злочини порівну.
Щоб тобі, тупому американському дурачку, як і мені, у пристойному товаристві теж ніхто руки не подавав, а то й, взагалі, уникали із тобою зустрічатись.
Щоб твоїм кругом спілкування, в результаті, стали такі ж самі людожери, яким на той момент уже остаточно станеш ти.
І Путін остервеніло та методично втілює цей задум у життя.
Кремлівський покидьок, наче павук, заманив Дональда Трампа солодкими обіцянками у пастку мирних переговорів, граючи на його тупості та захланності, та із неймовірним задоволенням, як заправський садист, вимазує американського президента в українській крові.
Харків, Одеса, Миколаїв, Київ, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг, Куп’янськ, Покровськ, Суми, Херсон, знову Суми, знову сьогодні Харків.
Кров. Сльози. Руїни. Пожежі. Розкидані тіла.
Все це ціна, яку платить Дональд Трамп за свій Big Deal.
За свою ефемерну, абсолютно нездійснену мрію обійнятись та злитись у довгому поцілунку із сучасним Гітлером.
Поділити з ним світ на сфери впливу та почати косити бабло.
Платить не лише своєї репутацією та довірою до США.
Платить не лише втратою союзників та повною ганьбою.
Він платить зруйнованими українськими містами.
Платить уbитими українськими дітьми.
Платить нашим з вами майбутнім.
Чи вийде щось у нього?
Дивлячись на усі ці Трампові пристаркуваті конвульсії — то це навряд чи.
Бо він — це минуле, а Україна — це майбутню світу.
Бо час США із приходом Трампа став потроху спливати, а час України та нового розквіту Європи — лише починається.
І залежить все це, як не дивно, лише від нашої з вами, українці, стійкості.
