— Діду, а що то за чорний день сьогодні в наших календарях? — Грицько підкинув гілку у вогнище і тривожно поглянув на Олексу. — Мені казали, ніби 2 листопада 1708 року сталося щось жахливе для всієї України...
Олекса повільно випустив з люльки клубок сизого диму, важко схилив голову, і обличчя його в темряві здавалося витесаним з каменя.
— Це день найбільшої національної трагедії та кривавої бойні, малий, яку неможливо забути чи пробачити. Саме 2 листопада 1708 року московські війська під загальним командуванням садиста олександра меншикова повністю, до останньої цеглини, знищили гетьманську столицю Батурин, вирізавши всіх його мешканців незалежно від віку чи статі.
Усе почалося через те, що гетьман Іван Мазепа, прагнувши врятувати Україну від повного нищення під московським ярмом, уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII. Коли про цей визвольний маневр дізнався московський цар петро I, він лютував і наказав своєму наближеному меншикову знищити гетьманську резиденцію як попередження іншим.
Батурин на той час був не просто містом — це була неприступна фортеця з потужними гарматами, багатими палацами, казною, архівами та арсеналом. Оборону очолював наказний полковник Дмитро Чечель та німецький інженер-артилерист Фридрих Кеннігсек. Вони готували місто до облоги, розраховуючи протриматися до підходу шведської армії.
Проте серед оборонців знайшовся зрадник — прилуцький полковий сотник Іван Нос, який таємно перейшов на бік московитів і показав їм таємні підземні ходи та слабкі місця у фортечних стінах. У ніч з 1 на 2 листопада 1708 року московські війська увірвалися до сплячого Батурина. Захисники билися за кожну вулицю, кожен курінь і кожен будинок із неймовірною відвагою, але сили були надто нерівними.
Коли опір було зламано, меншиков наказав влаштувати страшну різанину, яка тривала кілька днів. Московські солдати не щадили нікого — ні старих, ні жінок, ні немовлят. Тих, хто ховався у церквах, спалювали живцем або рубали шаблями. Загинуло від шести до десяти тисяч цивільних мешканців та захисників міста. Згідно з тогочасними документами і свідченнями очевидців, місто було повністю пограбоване, а потім спалене дощенту, разом із величними гетьманськими палацами, церквами та архівами. Тіла вбитих батуринців прив'язували до хрестів і плотів та пускали за течією Сейму, щоб залякати решту України.
Полковника Дмитра Чечеля після жорстоких тортур стратили, а Батурин перетворили на попелище. Петро I хотів стерти саму згадку про гетьманську столицю, показавши кожному українцю, що чекає на того, хто насмілиться підняти голову проти московської влади.
— Бачиш, Грицю, — промовив Олекса, дивлячись у вогонь, що відкидав криваві відблиски. — Батурин спалили тому, що він був серцем вільної України. Але навіть попіл цього міста нагадує нам, з ким ми мали справу і за що боронили свою волю.
Картина зображує Батуринську трагедію (різанину в Батурині) 1708 року.
Автор картини: полотно «Батурин» написав художник Георгій Кожокар.
Історична подія: у ніч із 1 на 2 листопада 1708 року російські війська під командуванням меншикова за наказом петра І захопили й зруйнували гетьманську столицю Батурин.
Наслідки: місто було спалено дотла, а його мешканців (цивільних, жінок, дітей та козацьку залогу) жорстоко винищено.
