"БУКОВЕЛЬСЬКА АРИФМЕТИКА: ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ — 1,19 ЛІТРА ДИЗЕЛЮ НА ДЕНЬ" - Владислав Смірнов

Українська бюджетна система за роки безконтрольного існування виробила бездоганну технологію імітації турботи: збільшити людині номінальну цифру у знецінених гривнях так, щоб у фізичному вимірі вона могла дозволити собі значно менше, а потім урочисто, з трибун і телеекранів, оголосити це «зростанням соціальних стандартів».

У 2026 році офіційний загальний прожитковий мінімум становить 3 209 гривень. У проєкті державного бюджету на 2027 рік уряд пропонує встановити його на рівні 3 559 гривень. На папері чиновники малюють бадьорий звіт: плюс 350 гривень, або зростання на 10,9%. Бюджетний комітет парламенту слухняно фіксує ці параметри в архітектурі головного фінансового документа країни.

На папері — перемога. Але якщо вийти зі стерильного кабінету Міністерства фінансів і заїхати на будь-яку рядову АЗС, чиновницька казка миттєво випаровується.

Дизель — це не маркер розкоші для власників позашляховиків. Дизельне пальне — це артеріальна кров матеріальної економіки. На ньому виходить у поле трактор, який оре землю під пшеницю; на ньому працює комбайн, який збирає врожай; на ньому їде фура, що везе продукти до супермаркету; на ньому тримаються рейсові автобуси, комунальна техніка, ремонтні бригади, генератори під час блекаутів та логістика фронтового постачання. Паливо зашите в собівартість кожного буханця хліба, кожного медикаменту і кожної послуги в країні. Саме тому його вартість є грубим, але абсолютно безжальним і чесним індикатором реальної ціни національної валюти.

Давайте переведемо урядову брехню в тверді фізичні одиниці.

За базою порівняння 2026 року — при ціні дизелю в 68 гривень за літр — офіційний прожитковий мінімум у 3 209 гривень дорівнював 47,2 літра пального на місяць. Це 1,57 літра на день.

А тепер погляньмо на реальність 2027 року. Станом на середину вересня 2026 року середня ціна дизельного пального на українських АЗС уже пробила позначку в 98,68 гривні за літр. Округлені 100 гривень — це не песимістичний прогноз на далеке майбутнє, це фактичний ціновий базис, у якому країна живе вже сьогодні.

Що ж у цій системі координат означають урядові «підвищені» 3 559 гривень?

35,59 літра дизелю на місяць.

1,19 літра дизелю на добу.

Було 47,2 літра — стало 35,6.

Було 1,57 літра на день — стало 1,19.

Поки номенклатура звітує суспільству про «підвищення на 10,9%», реальна арифметика простого матеріального еквівалента фіксує падіння на 11,6 літра на місяць. Це чистий мінус 24,6% реальної купівельної спроможності. Чверть базового ресурсу виживання просто випарувалася.

Ось це і є класична бюджетна хуцпа: кинути громадянину збільшену папірцеву цифру в надії, що він не порахує, скільки реального життя за нею залишилося.

І саме в цій точці в кадрі неминуче з’являється Буковель.

Він тут виступає ідеальною одиницею виміру кастової прірви та соціальної дистанції. Це закритий простір, де одна представницька вечеря, одна ніч у готелі, заправка міністерського кортежу чи день курортного розслаблення коштують більше, ніж держава офіційно виділяє іншій людині на цілий місяць фізичного існування.

Поставте ці дві реальності поруч, без купюр і цензури.

З одного боку — паралельна Україна представницьких ескортів, закритих самітів, VIP-номерів, перекритих поліцією трас і людей, для яких 3 559 гривень — це непомітні чайові офіціанту.

З іншого боку — пересічний українець, якому та сама влада з кам'яним обличчям каже: ось твоя ціна. Твій місяць вартує 3 559 гривень. Твій день коштує 118 гривень і 63 копійки. Твій добовий пайок — 1,19 літра пального.

На ці 118 гривень людина повинна їсти. Одягатися. Купувати ліки. Оплачувати проїзд. Утримувати житло. Оплачувати космос платіжок за комуналку. Виживати протягом тридцяти календарних днів.

Ось чому цей норматив є прожитковим мінімумом для холуїв. Не тому, що український народ є холуями. А тому, що сама філософія цього розрахунку конструює безправного підданого, який зобов’язаний мовчки проковтнути принизливу пайку, схилити голову і ще й публічно дякувати за «турботу та підвищення».

Не смішно те, що держава чудово усвідомлює абсурдність власних нормативів. Чиновники, міністри та депутати прекрасно знають ринкові ціни на м'ясо, хліб, комуналку та дизель. Але вони свідомо бетонують цю цифру в бюджетну архітектуру, бо вона є зручним інструментом оптимізації соціальних видатків за рахунок найбільш беззахисних.

Саме тому в мене є пряма й безкомпромісна пропозиція до кожного урядовця, кожного депутата бюджетного комітету і кожного чиновника, який ставив підпис під цим нормативом і розповідав нам про «зростання стандартів».

Проживіть на ці гроші самі.

Не влаштовуйте одноденний дешевий цирк під спалахи піар-камер. Проживіть повний календарний місяць.

Рівно на 3 559 гривень.

Або переведіть їх у той самий чесний фізичний еквівалент: 35,6 літра дизелю на 30 днів. 1,19 літра на добу.

Поїдьте з цим «соціальним стандартом» у свій улюблений Буковель. Заправте з цього об'єму службовий позашляховик. Оплатіть номер. Пообідайте. А на решту — спробуйте ще тридцять днів харчуватися, купувати ліки в аптеці, їздити громадським транспортом і платити за опалення.

Можливо, лише після такого експерименту термін «прожитковий мінімум» перестане злітати з державних трибун із такою легкістю.

Проблема полягає не лише в самій цифрі 3 559 гривень. Головна проблема — у прірві між тим, хто встановлює цю пайку, і тим, хто змушений на неї животіти. У Буковелі цей розрив стає фізично видимим. Там він матеріалізується в кілометрових колонах заблокованих автомобілів, кортежах під охороною, елітних шале і рахунках із багатьма нулями. А в Києві його цинічно загортають у відсотки інфляційних маніпуляцій.

Тому годі брехати про підвищення. Давайте називати речі своїми іменами:

- 2026 рік: 47,2 літра дизелю на місяць (1,57 літра на день).

- 2027 рік: 35,6 літра дизелю на місяць (1,19 літра на день).

Гривень у відомості побільшало. Життя в цих гривнях поменшало на чверть.

І доки правило не стане універсальним — доки міністри та законодавці не проживуть місяць на встановлений ними ж норматив холуя — вони не мають жодного морального права розповідати країні, що стікає кров'ю, про «стійкість», «соціальну справедливість» і необхідність «ще трохи потерпіти».