В Ізраїль знову везуть спектакль російського пропагандиста — на цей раз Олександра Домогарова. Організатор — черговий “російськомовний” продюсер, який роками працює не на розвиток ізраїльської культури, а на утримання аудиторії в болоті “русского міра”.
Сам спектакль — типова пропагандистська постановка. Формально — про народженого в Києві співака Олександра Вертинського. А за змістом — про те, яка це трагедія жити поза “матушкою Россієй” і яке це щастя — повернутися “додому”. І звертаючись до ізраїльських євреїв (які якраз і повернулися додому), цей бездарний пропагандист у фіналі кричатиме зі сцени: «Плачьте, бо я — дома, а ви — ні».
Цілком очікувано, такий перебіг подій викликав обурення частини ізраїльської громадськості. І, певен, ніхто не здивувався, коли продюсер Домогарова вирішив “гордо відповісти”, заявивши, що він — “справжній патріот Ізраїлю”, і його не цікавлять “диванні розбірки” Росії та України.
І це не жарт. Заради заробітку на російській пропаганді ця людина називає загибель жінок і дітей, балістичні удари по мирних містах — “диванними розбірками”.
Та мене у всій цій ситуації зацікавило інше — її системна подібність. Людина, яка присвятила життя просуванню російськомовної культури в Ізраїлі — тобто фактично робить усе, аби євреї, які репатріювалися додому, якомога довше не ставали ізраїльтянами, — при цьому гордо називає себе “ізраїльським патріотом”.
Вам це нічого не нагадує? Адже ми теж маємо “українських патріотів”, які пояснюють, що збереження в Україні культурного впливу держави-агресора — нібито аж ніяк не суперечить їхньому патріотизму.
А продюсер, що хоче заробити на російській пропаганді, додає: “Головне, що я — поза політикою”.
І це знову не нове. Хіба не ці ж самі аргументи ми чули під час дискусій довкола серіалу “Свати”? Після критики якого, до речі, я особисто отримав особисте зауваження від одного з його продюсерів Володимира Зеленського. А чим Федір Добронравов відрізняється від мерзотника Домогарова? Нічим.
Просто за ці кілька років український продюсер став президентом України — і разом з нами живе у нескінченній війні. А ізраїльський продюсер продовжує заробляти свої гроші — і тепер ще й погрожує критикам судовими переслідуваннями.
Як все це знайомо!
Та водночас ми чудово розуміємо, що проблема не тільки у продюсерах. Проблема — насамперед у нас самих. Якщо ми й надалі будемо готові сприймати і годувати тих, хто хоче нас убити або позбавити ідентичності, — жодна критика не завадить їм це робити. І в Ізраїлі. І в Україні. І по всьому світу.
