Як Open Banking стає зброєю проти готівкової України, волонтерів та неформальної державності
I. Ти більше не громадянин — ти транзакція
3 серпня 2025 року в Україні стартує офіційно відкритий банкінг (open banking). У реальності це не скільки про євроінтеграцію, скільки про становлення нової форми державної наглядності: на кожну вашу транзакцію, кожен переказ, кожен рух на картці.
Open Banking не просто об’єднує рахунки в один застосунок. Він утверджує монополію державно-банківської машини над фінансовою реальністю громадян. Це — не зручність. Це — заміна свободи. Це — створення режиму, де громадянська дія без фіскального коду втрачає право на існування.
Що значить бути транзакцією? Це означає, що твоя громадянська ідентичність не визначається більше правом голосу чи свободою дій, а — фінансовою поведінкою, вписаною в логіку цифрових систем. Ти або відповідаєш профілю, або потрапляєш у групу ризику. Ти або облікований, або підозрілий.
II. Готівкова Україна як резерв спротиву
Уся неформальна Країна існує на готівці. На волонтерських зборах, на переказах “на дрон”, на складах із броніками без накладної. На одному величезному “Повір’ю людям”. Саме завдяки готівці формувалась горизонтальна держава — система самопорятунку, що підмінила державу в найкритичніші моменти.
Саме готівкою Країна виживала, коли держава збоявилась. Тепер ця готівка є ворогом нової модернізованої держави: тої, що бачить світ лише через звіти, транзакції, аналітику. Готівка — непрогнозована. А отже — неприйнятна. Вона дає волю, а не контроль.
Сучасна держава мислить категоріями агрегованих звітів. У її оптиці все, що не проходить через API і сертифіковану систему, — потенційна загроза. Готівка — це незареєстроване дихання економіки. І саме тому на неї оголошено війну. Вона не підлягає податковому плануванню, її не можна інтегрувати в казначейський контроль, її не можна заборонити, тому її — витісняють.
Усунути готівку — це позбавити людей альтернативи. Безготівкові операції — це залежність від банку, від додатку, від державної перевірки. Готівка — це мобільність. А мобільність — це свобода. І тому Open Banking — це насамперед знищення мобільності суспільства в умовах війни.
III. Волонтер під підозрою
До цього моменту волонтерство в Україні існувало як форма суспільного самозахисту — поза реєстрами, без звітності, але з максимальною довірою. Приватна картка, на яку скидали 50 чи 500 грн на аптечку, — була швидше каналом взаємності, ніж платіжним інструментом.
У новій архітектурі все це — аномалія. Регулярність переказів, великі суми, нестандартні призначення платежів — усе це маркується як «потенційне приховане підприємництво». Навіть якщо ви збираєте на дрони. Навіть якщо у вас волонтерський досвід з 2014 року. Алгоритм не читає патріотизм. Він читає структуру.
Замість визнання — сумнів. Замість подяки — податковий запит. І це не тому, що система ворожа — а тому, що вона не вміє читати людину. Вона читає лише сигнали. Сума, періодичність, середнє відхилення, нетипова активність — усе це формує «червоний прапор» у фіскальній системі.
Алгоритми ризик-аналізу, які інтегровані з банківськими системами, фіксують ці моделі поведінки. Після певного порогу — блокування рахунку, автоматичне донарахування податків, виклик у ДПС. А далі — штраф, відмова в обслуговуванні, обмеження доступу до платіжних систем.
IV. Криміналізація солідарності
Те, що колись називалось «подарунок», тепер стає «оподатковуваним доходом». Те, що було «допомогою», — підпадає під критерій «необлікованих надходжень». Те, що працювало на віру — буде піддане фінансовій верифікації. У суспільстві довіри настає епоха підозри.
Мати скинула сину 10 тисяч на евакуацію — тепер це транзакція, що потребує обґрунтування. Збір у Facebook на тепловізор — ознака нелегальної фінансової активності. Донат у 1000 грн з призначенням «на ЗСУ» — предмет інтересу служби моніторингу банку. Це не риторика — це вже практика.
Це не абсурд. Це — нова норма. Людська взаємодія без інституційної опори стає викликом системі. І система відповідає на цей виклик не переслідуванням, а висушуванням. Просто — відключенням. Без пояснення.
V. Бізнес без права на тінь
Тіньова економіка в Україні — не злочин. Це форма виживання в умовах неефективної держави. Але саме вона й стає жертвою Open Banking. Бо ця система не залишає простору «поза». Вона не знає нюансів. Вона бачить лише — сигнал, індикатор, відхилення.
Коли швачка вдома шиє плитоноски — вона не бізнес. Вона допомагає. Але для системи — це незареєстрована виробнича одиниця. Коли автомайстер в селі лагодить буси для евакуації — це не тіньовик, а тиловик. Але в логіці API — це підприємець без звіту.
Готівковий бартер? — поза банком. Неофіційні працівники? — не видно у звітах. Каса без терміналу? — а де чек, де транзакція, де API?
Результат — тотальна фіскалізація. Або ти в системі, або поза законом. І якщо ти поза — то тобі нема де відкрити рахунок, нема як отримати оплату, нема як купити обладнання. Ти не існуєш як економічний суб’єкт.
VI. Open Banking як інструмент БЕБ
Влада не просто підтримує open banking — вона лобіює його, бо бачить у ньому універсальний інструмент тиску на бізнес. Без прямих наказів, без ручного управління. Просто через моніторинг. Через автоматичну селекцію «небажаних».
БЕБ, СБУ, ДПС — усі ці структури отримують можливість створити автоматичну систему виявлення «аномалій»: обіг понад середній, нерегулярні надходження, великі готівкові зняття. Все, що не вкладається у середній фіскальний профіль, — маркується як загроза.
І далі — все просто:
• блокування рахунку без пояснення;
• донарахування податків «за формулою»;
• вимога пояснити походження коштів;
• кримінальні справи без доказів — тільки на підставі поведінкової моделі;
• замороження діяльності за «рекомендацією служби фінансового моніторингу».
Це не боротьба з корупцією. Це — централізація контролю через платіжну архітектуру. Це цифровий режим без обличчя, без опонента, без дискусії.
VII. Кінець волі як явища
У підсумку, open banking — це не про зручність, а про повне витіснення неофіційного світу. Зникає:
• волонтерська стихія;
• кешова автономія;
• малий бізнес у «сірій зоні»;
• можливість допомогти без дозволу;
• право організувати локальну ініціативу без реєстрації.
Залишається тільки транзакційна дисципліна. Де кожна дія — це облік. Де кожен переказ — обґрунтування. Де кожна ініціатива — ліцензія, рахунок, податок. Людина як господарська одиниця. Громадянин як цифрова формула. Свобода як виняток, що потребує дозволу.
VIII. Що робити?
1. Захищати право на готівку як інструмент свободи.
2. Вимагати розмежування волонтерства і підприємництва на рівні законодавства.
3. Створювати паралельні фінансові системи: крипта, локальні фонди, довірчі мережі.
4. Виводити волонтерські збори у зони, захищені від фіскального моніторингу.
5. Формувати коаліції громадської протидії цифровому надконтролю.
6. Створити правозахисні ініціативи на захист блокованих активістів, волонтерів, зборів.
IX. Післямова: це не реформа. Це режим
Ми вступаємо не в цифрову епоху, а в цифровий концтабір. Де тебе не арештовують — тебе просто не пускають у платіжну систему. Не забороняють — а блокують. Не карають — а «оптимізують ризик».
Open banking — це не послуга. Це — нова форма вертикалі. І якщо ми не створимо нову модель фінансового спротиву — завтра донат стане злочином, а довіра — підозрою.
Бо в новому світі ти — не людина. Ти — транзакція.
