Я попросив Google AI Mode знайти фотографію Арахамії з написом «Київський режим». Замість фотографії отримав повчання: такі зображення нібито створюють виключно московські пропагандистські ресурси, а пошукові системи намагаються блокувати посилання на них із міркувань інформаційної безпеки. Машина ще не встановила, що саме я шукаю, але вже пояснила, чому цього краще не бачити.
Тим часом український «Телеграф» опублікував власні фотографії Давида Арахамії у футболці з таким написом під час зустрічі з американськими представниками. Не московський колаж, не таємний пропагандистський матеріал, а фотографії українського кореспондента з публічної події. Реальність виявилася простішою за машинне пояснення її небезпечності.
Словосполучення «київський режим» справді наведене в матеріалі ЦПД про «класифікатори» — поряд із прикладами того, як московські новини називають українську владу. Але опис пропагандистського слововживання — не універсальний список заборонених слів. Інакше до підозрюваних доведеться зарахувати навіть того, хто просто цитує цей глосарій.
Ще показовіше інше. Коли подібну гостру лексику використовує представник влади, AI знаходить для неї контекст — іронію, StratCom, політичний жест. Коли ж я використовую метафори «цифровий концтабір» чи «IT-Гулаг» для критики «Дії» та цифрового контролю, система вже приписує йому намір викликати страх, недовіру й поширювати співзвучний із ворожою дезінформацією наратив.
На одному зі скринів AI фактично формулює сам принцип: дії влади пояснюються через стратегічні комунікації, а критика незалежного автора тими ж «небезпечними» словами може сприйматися як інформаційна загроза.
Тобто суть скринів проста:
владі алгоритм дає контекст, громадянину — підозру.
І це вже не просто помилка пошуку. Це механізм, за якого слово оцінюється не за змістом, а залежно від того, хто його сказав.
Думайте, коментуйте, аналізуйте
